Складне речення з різними видами зв'язку

Сотні літ нас розпинали, та не побороли, бо не вмерла Україна, і не вмре ніколи 

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії 

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім 

Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі 

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні 

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем 

Дві; 

 три;

 чотири;

п’ять.

А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет 

  Гудуть бубни, рвуться на скрипках струни, танцюють дерева, хилитаються з боку на бік хати, танцюють цигани, танцює ведмідь з кільцем у носі, а козак притупує, зриває з голови шапку і летить, неначе шуліка, по колу, перекидається в повітрі, аж курява встає

  Збулись твої (Шевченкові) слова пророчі, і час оновлення настав, і темні просвітились очі, вчорашній раб Всесильним став 

А речення – мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно 

Коми;

двокрапки;

тире;

крапки з комами

Кілька разів на добу спалахували короткі, блискавичні сутички з ворогами, ворожими заслонами, потім дорога знову розчищалася, і полк знову згортався крилами своїх бойових батальйонів 

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать 

Я несу любов-зажуру, мрію молоду, і цвітуть сади для мене, як до тебе йду 

  А речення — мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно 

Море шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою 

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони сяяли, й променилися.

Я охоплюю обома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі

Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його 

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника. 

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. 

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.  

  Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.  

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше. 

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. 

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. 

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. 

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. 

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя 

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа 

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина 

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги