Складне речення з різними видами зв'язку

Про юність золоту, що одцвіла зорею, лишились старості лиш спогади одні (В. Сосюра).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В. Сосюра).

Коли почую твій співучий голос і легкий сміх навколо забринить, мені здається: серед поля колос гойдається і пташка десь дзвенить (П. Филипович).

На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з якими людьми зустрічався (І. Нечуй-Левицький).

Сонце і повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати (М.Коцюбинський).

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрянець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи лягає під дерева (Л. Тендюк).

В ті дивні дні, коли мої штани іще тримались на одній підтяжці, я все ніяк допетрати не міг, що крутиться земля, мов куля кругла (Б. Олійник).

Варто писати про наші села й міста, про наші вулиці, треба називати їх справжніми іменами, щоб у людських серцях рідна земля оживала, щоб чоловік, уперше потрапивши на те чи інше місце, безпохибно пізнав - ось він, той край, про який читав (Вал. Шевчук).

Ото як женишся на тій прояві, то кислички тобі, внуче, не тільки снитимуться, а ще й привидяться (Григір Тютюнник).

Прозорий холод гір не покидав, лежав на ліктях у долинах морок - була в одного світу середа, в другого світу наставав вівторок (М.Вінграновський).

То поїзд затримували на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся із станційними працівниками, що не хотіли відпускати вугілля, взагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором (А. Хижняк).

Майже кожного місяця я приїздила до Києва, але раз у раз траплялося так, що або Ванда Львівна виїхала до Львова, або я через якісь обставини не могла її дочекатись (М. Пригара).

Постановник не осипав Ярославну компліментами, він після роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова (О. Гончар).

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне (П. Тичина).

Не було нічого - лиш лілова хмара, наче безу китиця в маю (Т. Мельничук).

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки і цілували стареньку бабусю, що принесла останню качку (Яків Баш).

Він так розійшовся, що в Євгена не залишилося найменшого сумніву: буде все так, як вирішив Таливон (Я. Стецюк).

Половець став на порозі - досвіток був повитий білими пасмами, під стіною темніла калюжа, проте не дощило (Є. Гуцало).

Море дедалі втрачало спокій; чайки знімались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М. Коцюбинський).

Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний і нагадував чомусь старий Прованс і старомодні кабріолети (М. Хвильовий).

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя (Яків Баш).

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа (М. Рильський).

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина (М. Рильський).

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги (П. Грабовський).