Складне речення з різними видами зв"язку

з сурядним і безсполучниковим

з сурядним і підрядним

з підрядним із кількома підрядними

з підрядним і безсполучниковим

три

чотири

п′ять

два

Звуки води, що починали кипіти, нагадували шурхотіння травневого дощу по молодому листю.

І серце хоче зупинити мить, а час летить - на нас він не зважає.

З-над річки лине пісня голосна, а тут, біля гостинної веранди, іде безкровна, лагідна війна Червоної та Білої троянди.

Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чуть людської мови.

лише цифри 1

лише цифр 2 і 3

лише цифр 1 і 3

кожної цифри

Ти з′явилася мені - і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ.

Стоять жоржини мокрі-мокрі, сплять діамантові жуки, під грушею у дикій моркві до ранку ходять їжаки.

Ти не дивуйсь, що гаснуть зорі, як зійде ранок золотий, що хвилі ніжні і прозорі змивають берег кам′яний.

Книги - морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Начебто звідусюди дивляться на тебе сині очі весни, й ти відкрито, відчуваючи душевне здоров′я, силу, теж дивишся в ті очі, що випромінюють приязнь і ласку.

Я пам′ятаю: сніг на землю падав, і припадав до мерзлої землі, а батько вносив яблуко із саду, останнє, що сховалось у гіллі.

Останній грім давно скотився з даху, стекли по ринві сонце і дощі і у саду дерева вже без страху вдягають позолочені плащі.

Пливу пароплавом по Десні, і мені аж моторошно: скоро досвіток, а я ніяк не засну, не спиться.

Протягом усієї довгої зими я відчував, щось має статись у цьому світі, і щось неминуче станеться.

Смичок торкнувся скрипки і поволі озвавсь оркестр, злетіли дивні звуки.

Чи не дивина, що один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий?

Рипнуть двері - і ми за поріг, бо до школи таки далеченько.

В моїй душі - любові джерело, що не міліє [...] і у спеку літню.

Щось прогавив - вже того, що було [...] не вернуть.

І видно: аж -аж ген до того ліска, куди око дістає [...] дорогою вози потяглися.

Ти не запитуй: чи люблю тебе [...] бо й сам того не ладен зрозуміти.

Якщо придивитися уважніше, можна помітити: те, що здавалося байдужістю, насправдібуло стриманістю й честю.

Стояла тиха і по-своєму хвилююча година: згори на верховіття лісу опускався сизий присмерк, а внизу з-під кожного куща виповзав туман, тому здавалось, що над землею коливалися два неба.

Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерево понад шляхом.

А речення - мов зоряний разок слів-намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.