Складне речення з різними видами зв'язку

Складнопідрядним із підрядною означальною частиною

Складним безсполучниковим

Складним із сполучниковим (сурядним і підрядним) і безсполучниковим зв'язком

Складним із сполучниковим (підрядним) і безсполучниковим зв'язком

Мало хто замислюється над тим, що все, що ми бачимо, читаємо, слухаємо, створено кимось, а права на те, що створено уявою, талантом, працею людини, належать автору твору.

Майже всі росіяни впевнені, що першим радіо винайшов Олександр Попов, а от західні науковці переконані: радіо винайшов Гульєльмо Марконі.

Олександр Попов навіть не намагався запатентувати свій винахід - у Російській імперії не змогли належним чином оцінити величезної вигоди від використання радіохвиль для зв'язку.

Марконі виявив передбачливість і захистив своє право на винахід тим, що отримав патент.

 Щоб затримати якнайдовше цвітіння, утримуйте рослини в якомога нижчій 

температурі або принаймні на ніч виносьте до прохолодного приміщення.

 День сонячний і прозорий, і хочеться, щоб йому не було краю.

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

У верховіттях вітер колобродить, сумує стежка дичками внатрус. 

 Тримаючи в руках серпа на якому вогко зблискувало сонце мати ступала над галузиною струмка і об її ноги билось волоття трави.

Тут росли колючі кущі терну шипшини та глоду красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди що їх у народі звуть вовчими.

Минає літо осінь вже бреде лісів багрець торкнувся вересневий і пахне чебрецем і листя де-не-де кружляючи лягає під дерева.

З вітром шепочуться квіти пісня дзвенить про любов і над свічадом ріки місяць примарний зійшов.

Якщо придивитися до квіточки каштана, то можна помітити на ній барвисті плями.

Хвиля більшала, проте козаки були байдужі до неї: не первина їм в море ходити.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька у воді.

А малі хлопці йшли з рукавицею, у якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

 Уже травень засвітив свічки каштанів білі, і йде в квітках весна у рідному краю, я так його люблю, що передать не в силі в закоханих словах усю любов мою.

 Над річкою, в чистім полі, могила чорніє; де кров текла козацькая, трава зеленіє.

 Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги.

1

2

3

4

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить.

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати, й забув навіть, що стою у церкві.  

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця!

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо.

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани.

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя.

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа.

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги.