Види складнопідрядних речень

Де сухі степи шуміли, гомонить жива вода.

Де ви згубили час, відпущений долею для вас?

Пройшла негода, і знову настали ясні погожі дні.

Людина родиться для щастя й для радості, і бореться, і діє во ім'я щастя.

Тепер я вірю в те, що дикі звірі його музики слухали!

Не образиш і ворога свого, коли хоч трохи спроможешся себе пізнати...

Люби свою любку, як голуб голубку.

Хто думає, той і розум має.

Не можна допустити, щоб людиною керував страх.

Усі шанують ту державу, в якої є і хліб, і сіль.

У полі ще лежав сніг, хоч весна брала своє.

Людині треба, щоб її робота залишалася після неї самої жити.

Тепер я скрізь, де світло і любов.

Туристи влаштувалися, так що буран їм не загрожував.

Ми щасливі, що маємо спадщину визначних майстрів, художників слова...

Уклін народові, що звівся в шелесті квітучих верховіть.

Тепер я знаю, що весна надворі.

Я люблю тишину, коли море спокійно так дише і зітхає у сні до холодних і  темних глибин.

І не треба нести мені квітку надії, бо давно уже ти увійшла в мої мрії. 

Хоч була рання весна, але надворі було вже гаряче.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Пішла вночі до ворожки, щоб поворожити.

Коли поспіє виноград, додолу гнуться ніжні віти.

А злива так само почала відходити, як і надійшла.

Над голубими вітряками плив журавлиний караван, неначе кликав у дорогу.

Здригались плечі, наче тріпотіли крила у птиці.

Чорні очі заокруглились, наче в сполоханого птаха.

І ніхто, мабуть, тієї пісні не міг до кінця так зрозуміти, як він...

Зацвіла в долині червона калина, ніби засміялась дівчина-дитина.

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не лишишся.

бо час трапези перенесли.

коли удосвіта виїдеш.

Як тільки велике свято … .

… так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі … .

… аби розвіяти сум і тривогу.

… бо рідна кличе сторона.

Легко дихали лугові трави, які щедро обмили теплі літні дощі.

Удень, коли світило сонце, лід вигравав у його промінні міріадами іскор.

Готуються осінні далі зустріти ночі темноту там, де зоря в такій печалі згубила хустку золоту.

Бог дав мені співучий голос, щоб менше сліз душа лила.

Над минулим не плакав, бо маю неско́рену вдачу.

… працював, хоч і …

… прийшла, щоб …

… зіщулився, бо …

… напишу, якщо …

Кохаю край наш дорогий, що зветься Україна.

Як добре знати, що тебе веде твій власний шлях 

Хіба не бачите, що небо голубіє?

Небо, що засіяне зорями, чудово заблищало.

Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, що десь дівчата дзвонами привертали парубочі серця.