Складне речення з різними видами зв'язку

а. Де є два головних члени речення

б. Де є граматична основа

в. Де є дві граматичних основи

г. Де є другорядні члени речення

У небі нерухомо стояли яструби, розпластавши свої крила й непорушно втупивши очі свої в траву.

Самі тільки коні, ховаючись у диких рослинах, як у лісі, толочили їх.

Уся поверхня землі була така гарна, немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різних квітів.

Уже горіли мохнатими й червоними, як жар, шапками будяки, дихаючи солодким медвяним душком.

а. Коли, як, тому що, а , і

б. Проте, Щоб. , бо, ні ..ні

в, Проте, зате. і, та, ні...ні

г. Зате, а. що. і. ні..ні

У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

  Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає.

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

 То батько то мати раз у раз нагадували мені що час приймати рішення.

 Довго ще говорили обоє обмірковуючи прочитане то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко).

 Усі навколо розуміли то настав такий відповідальний момент що кожний зайвий рух міг стати причиною жахливої катастрофи.

Здорові кострубаті дуби грізно стояли в снігових заметах їм було байдуже що бурхав холодний вітер... (М.Коцюбинський).

простий та складний

 суміжний та паралельний 

сполучниковий та несполучниковий

сполучниковий,безсполучниковий,змішаний

Зацвіли луги, діброви.

 Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні береже.

Усе одбивається в пісні, як в морі: рожева зоря, й червоная кров, і темна ненависть, і ясна любов.

У зіницях печалі відбиваються люди, дерева, обличчя.

Весна іде красу несе.

Я знаю мова мамина свята.

Боятися вовків у ліс не ходити.

Будеш сіяти із сумом вродить печаль.

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Мудрості не вивчитись чужої -треба помилятися самим. (Пл.)

Перш ніж рушити, підводимось, озираємось навкруги (Г).

Сльози і сміх (Ол.).

Розум там поможе, де сила не зможе.

Твій мужній голос музикою лине, як плескіт хвиль і сяйво без зірок (В. Сосюра)

Не бійся досвітньої мли, досвітній огонь запали, коли ще зоря не заграла (Леся Українка).

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить (В. Сосюра).

Україно, рідна Батьківщино, доки жити буду, доти славитиму тебе (В. Сосюра).

Двокрапку

Крапку з комою

Тире

Кому

 Сиву голову шануй, аби й сам такої нажив (Нар. творч.).

І скрізь, де тропа моя в’ється, лишав я частиночки серця (І. Драч).

 І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв (Л. Костенко).

Як зерно вродиться, то золото само прикотиться (Нар. творч.).

Хай мені зоріють зорі, доки сонце моє спить (Олександр. Олесь).

Кому

Двокрапку

Тире

Розділовий знак не ставимо

Три частини.

Чотири частини.

П’ять частин.

Шість частин.

Над нами зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла. 

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь. 

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше. 

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. 

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались в яр, Сіроманцеві доводилось похекати і попріти. 

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце. 

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він не має права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора. 

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись. 

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху. 

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий. 

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить. 

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина. 

Вишнево-яблуневі садки, ще сьогодні зранку такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, й село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали. 

Я слухав рідну пісню, рідну мову, й вона лилась струмком, у якому переплелися запахи калини, чебрецю, лепехи.

Огонь пішов по жилах хлопця, й він ясно одчув в собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Зелене безгоміння в полі, на обрії завмерла не хмара, а кінь із вершником, що тримає перед собою голубого списа. 

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів. 

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. 

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Вірунці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. 

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. 

Заголубів барвінок у садах, травневе небо теж заголубіло, вишнева гілка стала біла-біла - розквітла вся на голубих вітрах (В. Грінчак).

Маємо жити, звичайно, не хлібом єдиним, та довелось мені бачить в чаду і золі, як за одну зачерствілу на камінь хлібину згодні віддати все золото на землі (Б.Олійник).

Як заходить сонце за діброву, як поснуть на плесі сірі гуси, косарі вертаються доддому на вечерю, на розмову втішну (М. Рильський).

Голубіють сніги вдалині, в тиші іній гілки сповиває (В.Грінчак).

За гаєм гай у тиші мріє, тріпоче без листя на гілках (В.Грінчак).

Я розумів земну одвічну мову, з якої мудрість хлібороби п'ють (М.Сингаївський)

Я родом з отих країв, е пахне медом і весною, де, вилітаючи з гаїв, стрижі шугають над Десною (В. Гринько).

Сонце ще не пробивалося сюди, а під сірою скелею, що нависла над водою, разом з кажанами ховалися сутінки (В. Гжицький).

До Зінькова залишалося кілометрів десять, коли їх застав у степу вечір, і вони вирішили ночувати в полі (Гр.Тютюнник).

Вечірній вітер зеленим віттям колисав, а дівчатам завалося, що це Ладо головою хитає (Б.Лепкий).

Скрипнула хвіртка, а далі забриніли ворота - батько пішов у поле (М.Стельмах).

Забриніли бруньки на вишнях, заяснішали далині далі, і в гаю крізь траву торішню салахнули свічки конвалій (В.Соколов).

речення із сурядним і підрядним зв'язком, складається з 4 простих речень

речення із сурядним і підрядним зв'язком, складається з 5 простих речень

речення із безсполучниковим та сполучниковим сурядним зв'язком, складається з 4 простих речень

речення із безсполучниковим та сполучниковим підрядним зв'язком, складається з 5 простих речень

Мати сіяла сніг, щоб він м'яко - до ніг, а вродило зілля (Б.Олійник).

У довгій мові є недовгий зміст: люблю співать про те, про що співаю (М.Рильський).

Червоні калини цвітуть у лугах, як щастя дівоче на буйних вітрах, їм сонечко світить, і пестять вітри, їм пісню співають стрункі явори (Л. Забашта).

І вітер сурмив, і грім рокотав, коли я у світ вступив (Б.Олійник).

Наслідки вашої праці оцінять інші, дбайте тільки про те, щоб серце ваше було чисте й справедливе (Д. Рескін).

Упав мороз на листя посіріле, яри заслало сиве полотно, збирають ночі зорі у рядно, і сонце в хмарах ніжиться без діла (В. Симоненко).

Як хочеться, щоб всі на світі люди не забували: ти усе ж людина (Г. Дудка).

Зацвіли, забуяли вишні, забіліло кругом вночі, і кантату* весни одвічну замузичили знов дощі (В. Буденний).

А я додам: любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (Рильський).

Золота порохівниця місяця порошила трави голубим пилом, і здавалось козакові, що в степу ворушиться щось, іржуть чиїсь коні, і не сиділося старому, свербіла рука до шаблюки.

Тільки що Марія розпалила в печі й приставила горщики, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка й блиснули чорні брови (Нечуй-Левицький).

Жито посіяно сівалкою, і я не зводжу очей з міжрядь, які під зеленим дашком своїм біжать кудись в сутінь буйного травостою (Сенченко).

Закінчили обмолот пшениці, і, поки тік готували до обмолоту жита, Левко був вільний (О. Десняк).

В природі існує ніч того, щоб у тиші росло усяке зілля , і відпочивала людина  (М. Стельмах).

Коли він торкався смичком струни скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика (В.Собко).

Більшого горя я не знаю, коли нива горить і чорніє зернина, тліє земля, де ромашки цвіли, сохне навічно тонка тополина.

Стоїть гора високая, зелений гай шумить, пташки співають голосно, і річечка блищить.

Важчають ноги, важчає все тіло, тріскаються від спраги вуста, а в голову приходить шерех колосків, ніби там осипаються вони.

Я знаю, тут проходили бої і вороги ломились в ці ворота.