Складне речення з різними видами зв'язку. Узагальнення.

 І от настав день, коли Данило востаннє обходить розсадник, обмотує перевесельцями з сіна наймолодші деревця, щоб не мерзли в люті морози.

 Досвідчені мисливці розповідають, що є такі гончаки, які знають, де причаївся звір.

Курок сухо клацнув, і від того вовчиця схопилася на ноги, а здоровенний вовк скинувся на задніх лапах, як схарапуджений кінь.

Усі суперники вертіли гарячково коліщатами, коли Андрійко вмить придавив свою метавку до землі черевом, нап’яв тятиву руками, аж у суставах хруснуло, а наступної хвилини стріла влучила в середину круга. 

Ви виявляли ті чи інші здібності, поки одна не брала гору над іншими, тоді ви вже орієнтувались на певний фах і роботу, що стелитимуть вам дорогу у життєвій кар’єрі.

У прозорих голосах самотніх птахів начебто теж додалося сонячної снаги; верхівки дерев, погойдуючись, уже не тонуть в мороці, а купаються в м’якій, прохолодній тиші.

Сходив місяць, і було видно, як над водою струмує прозорими пасомцями молоденький туман, а в пущах зблискує дрібна, ще недорідна роса.

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду. 

Сніги зацвіли так, як іще не цвіли досі, і сяйво розквітлих снігів наче аж гримить нестримною радістю, і все довкола перейнялось її настроєм — дерево і пташка, протоптана до колодязя стежка й людина, що йде з відрами по воду.

Нині кожен має бути людиною в людстві, щоб кожним нервом відчувати його болі і тривоги, нині кожен мусить почувати себе органічною часткою великого собору людської цивілізації, щоб самовіддано тримати на собі його споруду.

Ще якийсь десяток днів — і скоро лютому кінець, але чомусь не хочеться думати про те, що ці безмежні сонячні усмішки зникнуть разом із снігом і зимою.

 Гірко було те, що я тепер не міг уже співати ні в якому хорі, бо на все життя втратив власний голос, так і не дізнавшись, що вийшло б із мене — тенор чи баритон, чи ні те ні се. 

У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло прниємним духом.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани.

На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата. 

Справді, під темним небом затривожився ліс, закипіло листя на ньому, деревам захотілося бігти, але вони не знали, куди податися, й, стогнучи, металися на всі боки.

Баритон і другі тенори смикали мене за пояс і плечі, регент махав на мене й одчайдушно моргав очима й бровами першому тенорові; навіть статечний, поважний директор бентежно ступив крок уперед, щоб глянути, який це пустун наважився так зухвало зіпсувати урочисту частину обідні.

Контури образу були тільки злегка намічені білою крейдою, а Семаковський так легко і скоро перебігав по них пензлями і такими, буцім повітряними, красками закладав їх, що здавалося, ніби він не малює, а вичаровує з дошки образ.

Кожна ягідка горіла твердим кораловим світлом, воно було рівне й туге, і тільки хіба що язички-зайчики віддзеркалювались від блискучої шкірки. 

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а трохи пізніше збиратиму суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, а там далі покличуть у ліс гриби та горіхи.

Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього розливалося голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, а там, на сході, вже затремтіла рожева пасмуга.

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і що за ним треба чекати інших.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків. 

Ось і наша сіножать, вона тулиться до річечки, за якою починаються луги сусіднього села, отого, що у війну було спалене вщент.

Долгорукий ждав, поки вгамується завірюха, тим часом князь Ростислав мав готувати в Суздалі дружину для походу на південь, добирати коней, ладнати сани й лижви для воїнів, яких князь Юрій щоразу набирав з простого люду.

А коли виїхав із лісу на широку поляну, що високим пагорбом обривалась над Ірпенем, із грудей вирвався радісний стогін-клекіт: на тому березі, за широкою, приметеною снігом Ірпінською заплавою, темніли знайомі хатини, з димарів піднімалися в небо сизо-бурі передвечірні дими.

Збираючи книжки, я почув, як надворі загуркотів віз, як заскрипіла наша хвіртка, обізвалась радісно качка, загупали швидко кроки, забряжчали одні й другі двері, і на порозі, наче весняночка, стала розрум’янена і осяйна Мар’яна.