Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

Пахне хлібом трава, що купала мене з дитяти, пахнуть хлібом слова, що мене їх навчила мати

Є такі люди, які цілий рік цвітуть то молодою дівочою красою, то розкішною повною молодичою, то якоюсь старечою красою

Над плесом озера я юність пригадав, вечірні небеса і посвист крил качиних, туман, що молоком біліє по долинах, в лататті й комишах прозороводий став

Щасливий той, хто пізнав у дитинстві чари рідного слова, виховав у собі жагу пізнання й зберігає його протягом цілого життя

На тротуарах не лілеї , не лебединий в небі крик - ясна безодня над землею дзвінкими барвами горить

Найперспективніша мати щаслива, найсолодші кохані вуса, найчистіша душа незрадлива, найскладніша людина проста

Робилось душно, бо сюди, в гори, не долітав вогкий морський вітер

Річка широка та глибока, а вода синя та чиста, і котиться вона, виблизкуючи та шумуючи

Душно і солодко пахне в низовому бабиному садку тернів цвіт, гудуть у ньому бджоли з темного, підсонячного боку й оси, що налітають сюди з лісу попастися

Хто не бачив тебе, рідний краю, бо не знає, на що здатна і чим багата наша рідна природа

Останній сніг приречено білів, струмочок перший жебонів у тиші, і урочистий клекіт журавлів стояв до ранку в зорянім узвишші

Немає меж людській невдячності, але вдячність людська теж стає безмежною, коли ти зумієш її заслужити

Пишіть листи і надсилайте вчасно, коли їх ждуть далекі адресати, коли є час, коли немає часу і коли навіть ні про що писати

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладив милому волосся щаслива ніжно наречена...

Над усім світом стояла така тиша, щоб було чути, як плакала надламана гілка

За однією лише мовою відкривається, що наш народ, кровинка слов’янства, піднімався до цивілізації тими ж щаблями, що й усі найдревніші

Якби мені знову колишняя слава, якби мені гуки міцнії, тоді б мене туга оця не гнітила

Дай мені, Вітчизно, та для пісні сили, щоб тебе в цій пісні славить і любить, щоб для тебе серцем вічно зеленіти

Витри під солоний із чола і трудись, забувши про утому, бо людина не ціниться по тому, чи вона зробила, що могла

Яким би щасливим і безхмарним не було життя, молоді покоління нехай ніколи не забувають про кров і жертви, якими так дорого заплатив наш народ за щастя людства

Грамотна, багата мова — це не тільки ефективний засіб передачі і прийняття думок та образів, а й вияв поваги до людей, з якими спілкуєшся, до народу, який створив цю мову

Тесав граніт розпечений, твердий, щоб знали люди, як то важко рибам навічно залишатися без води

Не може керувати той людьми, хто сам не бачить шляху із пітьми, не може волю дати той народу, хто душу закував у темноту

Хто тебе любов’ю обікраде, хто твої турботи обмине, хай того земне тяжіння зрадить і з прокляттям безвість проковтне

Щасливий той, хто зрозуміть зуміє, що лиш любов — продовження життя...

Але воно живе — забути й незабуте, а час не зупиняється, а молодість біжить, і миті жодної не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить

І якщо упаду я в герці головою назустріч весні, хай у тебе залишиться в серці цей вогонь, що не гасне в мені

Рідна мова — найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свого серця й мудрості, передає з покоління в покоління досвід, культуру і життєдайні традиції

Можна було б без кінця-краю наводити приклади глибоких і цінних висловлювань письменників про значення рідної мови для народу й про свою любов до неї, щоб зрозуміти, який дорогий скарб для кожної людини — рідна мова

Ми йдемо через сінокіс, і темніє над нами небо, і дзвенить земля на тисячу ладів, і я слухаю

Ось наші ночі серпень вижне, прокотить вересень громи, і вродить небо дивовижне скляними зорями зими !

А все залежить від людських зіниці — в широких відіб’ється вся епоха, у звужений — збіговисько дрібниць

Широкі рівні промені сонця, яке ще не підбилося над хмарами, запалюють ранкову блакить, і вона говорить, сяє, дзвенить чистою й первородною свіжістю

Серце хай не втомиться ніяк у дні чекань, самотності й тривоги, нехай кохання буде, як маяк, якому віриш, збившися з дороги

Не боїться любов розлуки, не дається печалі в руки, синім зором зорить у далі, хоч за це й не дають медалі

Справжня людина, яка хоче бути господарем свого життя та своєї долі, мусить триматися ближче до природи, жити простіше є щоденно гартувати і навіть випробувати свій організм і свою волю

Птахи, вириваючись у сизі присмерки степу, не могли залітати дуже далеко й високо бо крила їх робилися зволоженими; і вони опускалися зовсім низько, майже до самої землі

Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала; весни такої не було і не буде, як та була, що за вікном цвіла

Будь щедрою, хай плаче твоє листя, роздай плоди і знову за цвіти

Усохли верби, вижовкли рови, і дика качка тоскно обминає рудиментарні залишки багви

Коли у тузі вічної розлуки супутник людям голос подає, — я думаю — у точності науки яке мистецтво і натхнення є!

І як гасити полум’я несите, в такій біді на кого уповать , хто має воду відрами носити, хто має чим те полум’я збивать ?

Там, за вікнами, за гірким туманом ,де трубить вічність у Роландів ріг, любов була єдиним талісманом, а талісман ще звався — оберіг

Непокривлену душу хотіли зламати, та ламалися тільки болючі киї, наді мною ночами відплакала мати, я ж не зрікся ні мови ,ні пісні її

Смійтесь, бо сміх усе перепалить, а в сльозах і втопитись можна

Звичайні норми починають старіти, тривожний пошук зводиться в закон, коли стоїть історія на старті перед ривком в космічний стадіон

Нехай серця не знають супокою, хай обганяють мрії часу біг і наша юність буде хай такою, щоб їй ніхто не заздрити не міг

Осінній день ще яблука глядить, листочок- два гойдає на гілляках, і цілу ніч щось тихо шарудить, і чорні вікна стигнуть в переляках