Складно-сурядне речення

Крізь замерзлі шибки на долівку, на лаву й на тапчан цідиться ранкове жовте світло, а лід від нього на склі – блакитнуватий

Зелене листя калини в’яне, засихає, а ягоди починають горіти ще яскравіше, наче кров калини достигає, набираючи буйної снаги.

Квітуче, рожеве обличчя з красивими правильними рисами, добродушна усмішка й густий голос – усе це говорило про незвичайне здоров’я чоловіка.

Тільки серце моє крила туга німа, не втішала квітуча природа.

Стара розповіла, що в їхньому селі люблять співати народні пісні.

Через глибокі сніги добираються на околицю, де самотою примостилась під двома старими тополями дідова хата.

Усе море скрізь чорніло, і тільки блищало широким кружалом ясне плесо проти самого місяця.

Цієї пізньої пори в лугах усю калину вже зірвано – стоять голі кущі, з яких навіть листя пооблітало.

Тихо у вільсі, тільки іноді шелесне самотній листочок на гілці.

Увечері лелеки примарно бовваніли на гребені, стурбовано поклацуючи дзьобами.

Льодок потріскує, видзвонює, ламаючись, висока трава шарудить, а калини все не видно, хоч і мала б з’явитись.

Стіл застелений чистою скатертиною, на лиштвах розбуявся зелений хміль.

Ранковий ліс пронизаний гострими, широкими мечами сонця, що яриться густим полум’ям у синьому небі.

Село розляглось на узвишшях, довкола річки, озер та лугів.

Вікно з крайньої хати блимнуло вогником – і за спиною пропала дорога, дерева й усі хати.

Журливе квиління ось ледве-ледве прорізалося, потремтіло-погойдалось і зникло, зоставивши в душі щемко-солодкий слід.

Дика груша облита білим молоком, і в тому пахучому білому молоці, що стиха піниться, бджоли неначе киплять.

Десь під осінь, коли повітря запахне першими холодками, починають молоді півні битись поміж собою.

Під ногами шарудить сухе торішнє листя, затоплене шовковими водами молодої гострої трави.

Лід-ясенець, напнутий по калюжах, дзвінко ломився, і коли попадалося багато криги, то вона лунко тріщала.

Сонце вже зійшло, випило досвітній туман, проте де-не-де віддалеки снувалися попелясті пасемця, але і їх скоро мало висушити сонячне проміння.

Небо наче вкрите голубуватим інеєм, і його свіжими пахощами пронизано все довкола.

Луги стеляться широкі, по них де-не-де стоять стіжки сіна.

Табунець диких гусей, що танцював на зеленому моріжку, зривається й злякано летить понад річкою.

Жмуток променів протикав шибку, тремтів на сучкуватій вориняці, блідою плямою здригався на пережухлому гнізді кануперу й м’яти.

Ген через річку видніє гатка, обсаджена вербами, далі – гребля, а біля греблі бовваніє млин.

За садком видко було чиюсь хатину стареньку, снігові намети підходили їй аж попід віконечка.

Жеребець поволі осідає на задні ноги, робить стрибок і стелеться в наметі, збиваючи копитами хмару куряви.

Місяць, підводячись угору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край.

Левади – як зелене полотно, а по ньому гаптовано то кущ верболозу, то калини.

Оскільки Хотинська фортеця збереглась до наших днів в автентичному стані, на її території часто проводять лицарські турніри.

Незважаючи на те, що Шарівський палац довгий час приходив у запустіння, він і сьогодні не втрачає своєї привабливості.

Жовківський замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки.

На вшанування тисяч українців, козаків і мирних мешканців Батурина, які загинули, відстоюючи право нації на незалежність, у 2004 році було встановлено одинадцятиметровий пам’ятник-хрест із лабрадориту з бронзовим розп’яттям.

Особливістю палацу графів Шенборнів є те, що побудовано його за принципом астрономічного року: 365 вікон (365 днів), 52 димарі (52 тижнів у році), 12 веж (12 місяців), 7 виходів (7 днів тижня).

Хлопці із запорозьких паланок і Гетьманщини охоче йшли на Січ, щоб стати справжніми козаками-лицарями.

Існують джерела, у яких перші згадки про Кам’янець-Подільську фортецю датуються ще XІ-XІІ століттям.

Українська нація зобов’язана жінкам-козачкам тим, що виробився яскравий національний жіночий характер, сповнений гуманістичної теплоти, людської гідності та духовної сили.

Коли запорожці вирушали в похід, то брали з собою декілька горщиків тетері, толокна, сушені галушки, солоне сало, сушену рибу, крупи.

Козаки лише в скрутних воєнних обставинах могли вживати конину, бо це суперечило традиційним церковним звичаям і ставленню козаків до своїх бойових помічників.

Іван Виговський після переможної битви під Конотопом очистив від ворогів Ромни, Лохвицю та інші міста й мав намір іти на Москву, щоб закінчити там війну й вирвати Україну з царських лабетів.

Козаки вважали, що кобза, найулюбленіший музичний інструмент, подарована їм Богом та Його святими, називали її «дружиною вірною».

Поезія співає в серці, хоч її й не витягнеш на папір.

Твоя душа готова вмістити в собі все, що вміщає в собі душа Княжої гори.

На щастя, у палаці Попова ще збереглися окремі фрагменти споруди, де облаштовано зал, присвячений історії маєтку, невелика картинна галерея та етнографічний зал.

Скляна прозорість тужавіє поміж деревами молоденького гаю, що вже опушився листям.

Коли човен стукнувся боком об чийсь дерев’яний хлів, Орчик, звівшись, кинув курку на стріху.

Ніч тоді чорна стояла, ніби хто очі зіркам повиколював.

Цілий день лелеки тільки те й робили, що товклись на хаті.

Остап одійшов од хати далі, щоб не привертати уваги птахів, примостився під хлівцем і, гріючись на сонці, дивився на них.

Гілля молодої вишні рясно обнизали снігурі, наче то вона взимку зацвіла жаристими квітками.

Угледіли лелеченя лише наступного дня, коли із-під крила висунулась маленька голівка, цікаво глипнула на світ гострими очицями й зразу сховалась.

Сором сказати, що нині фізкультура зовсім знищила балет.

Раптом уся долина заблищала та заіскрилася, вкрившись водяною плівкою, що під сонцем схожа на розілляту ртуть.

Коли дуне вітер, то дерева, нагинаючись, здаються живими, ось-ось рушать у путь.

Скоро з холодної неволі на світ появилось багато стебел усіляких квіток, на яких позоставалось чимало насіння.

Хоч і попідростали лелеки, а літати зовсім не вміють.

Якщо лелька літала на торфовисько чи на річку, то на гнізді залишався лелека.

Нарешті лелеки обліпили хату так, що вона побіліла й зверху.

Сірий заєць любив весну за те, що з настанням теплих днів для нього рідною хатою ставав увесь білий світ.