СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на

синьку, густо розведену в воді.

В таку добу під горою, біля того гаю, що чорніє над водою, щось біле блукає.

Подихав свіжий вітерець; по ставку плигали маленькі хвильки і сріблом

блищали на сонці.

Люблю слухати, як гудуть бджоли.

Бліде небо мигтить зірами до блакиті, що оповила степову далечінь.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Звідки птах випурхнув, там і гніздо знайдеш.

Те, що було нам співучим, ясним, хай ще дужче рясніє другим, ранком співається, днем наливається, в добрім здоров’ї, в науках кохається.

Я вірю в те, що вернеться тепло.

І неначе ще й досі я чув, як в акаціях вітер шумить.

Де щастя упало, там і приятелів мало.

Як не буде птахів, то і людське серце стане черствим.

Цілує сонце рушники, що ненька вміла вишивати.

Проминули сиві далекі віки над степами життя, неначе у вирій лелеки, яким не знайти вороття.

Любов’ю не обділений, зігрітий, бо корінь мій у рідному краю.

Я вірю в силу доброти, що на торжку не продається, що кривди розбива пласти, красою тулиться до серця.

Між двома вікнами, що дивилися великими шибками на вулицю, біліла береза.

Був це хлопець жвавий, за що й прозивався в школі непосидою, розбитнем.

Я люблю тишину, коли море спокійно так дише і зітхає у сні до холодних і

темних глибин.

Якби всі легенди зібрати морські, якби їх в томи записати, то був би

літопис на вічні віки.

Хоч місяць цей і зветься листопадом, але дерева вже простягни вгору, до сизого неба оголені віти.

послідовна

однорідна

неоднорідна

паралельна

Їдь, кобило, хоч три дні не їла.

Хороший рибак по кльову мусить знати, як рибку звати.

Якщо обрид тобі хто, позич йому грошей.

Не все другу знати, що на серці в себе мати.

сполучникові та безсполучникові

безсполучникові та означальні

обставинні, означальні, безсполучникові

з'ясувальні, обставинні , означальні

Якби не зима, то й літо було б довше.

Коли до тебе прилечу, засяє в сонці все навкруг, як після теплого дощу в росі важкий зелений луг.

Він почував у собі якусь силу, що поривала його до діла, до громадських справ.

Калина під вікном рідної оселі, тополя на околиці села, лелече гніздо на клуні, жебонлива криничка при перехресті доріг, терпкий запах лісової конвалії - усе це овиди нашого дитинства, наш духовний світ.

Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно  освіче­ною  людиною, добре знався і в давньоруських і в іноземних літописах, які читав в оригіналі.

Сонячний день млосно дихав запашним теплом свіжої ріллі, і дзвінкоголосі жайворонки дружним хором славили весну.

Хіба він, Козаков, вічний солдат, може бути без полку ?