СКЛАДНОПІДРЯДНЕ РЕЧЕННЯ 2

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

аби до вечора повернутися додому. 

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить коло мами. 

Якби оті проміння золоті у струни чарами якими обернути, я б з них зробила золотую арфу.

Смереки так тісно збилися в купу, що трудно було пролазить між їх шершавими пнями.

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим вогнем і стало прозорим.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

Вночі, коли вся природа спить, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу. 

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

хоч на творчість немає часу. 

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було. 

Дуже любив професор, коли перед святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Ці місця стали дорогими для них уже тому, що тут ходили їхні хлопці, тут заліковували свої рани.

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

бо створене власними руками дороге.

що аж земля навколо здригається.

як кожен з нас і планував. 

Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

На рідні землі сіячі вертають, щоб сіяти святе своє зерно.

Зроби так, щоб серце моє солов'їне забуло очей тих блакить. 

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Люблю, коли хвилі юрбою шумують, ламаючи лід. 

коли сонце заховалося за хмару.

хоч негоди прогноз не обіцяв.

так що птахи вмить розлетілися.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекали в таку посуху. 

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Цвіте липа буйно й розкішно, що аж все місто плаває в задумленому мареві.

Ти ніяк не можеш зрозуміти, що без науки неможливий розвиток суспільства. 

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою ставала заграва.

Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе. 

як хвилюється в шторм море.

ніби в нашому ставку живе сом.

ніби солов'їха в гаю щебетала.

як краще готувати великодню паску.

наче підручники видаватимуть завтра. 

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй. 

Згадайте в поспіху вагона, в невідворотності звикань, як рафаелівська Мадонна у вічі дивиться вікам!

Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

Очі спостерігали, як подячно зітхає земля, звільнена від бур'янів, глибоко зорана, розпушена.

3 дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Ми держались за руки, підняли догори голови і слухали, як грають у цвіту бджоли. 

У гаю,..., свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу,....

У тих місцях пісні,..., ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе,....

Вислів, ... , є двоскладним реченням. 

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу. 

Мені на сірому причалі, де стільки злизано слідів, такого море намовчало в своїй одвертості сліпій.

А крило моє травневе повертає до весни, де на третім полустанку прокидається жасмин.

На старому звалі, де одвічно сивів полин, в чистій радості, в білій печалі кораблятами вишні пливли.

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де зорі ясні і де тихі води?

Я їду туди, де мене чекає степ, тихі озера, пісні на чумацьких дорогах і сміх безтурботних селянок. 

Я дуже люблю день,....

Відчуття свята посилюється,....

Нагадай час,....

Речення ... неускладнене.

Завжди збираємося того вечора,.... 

Коли наступає темна ніч ....

... адже Муза від мене далеко.

... у яких немає душі й ритму.

Якщо немає натхнення ....

... хоч як мене не просіть. 

Як тільки велике свято ....

... так що готуйте, мамо, вечерю.

Коли тяжко на душі....

... аби розвіяти сум і тривогу.

... бо рідна кличе сторона. 

хоч і часу зовсім мало.

адже ще часу доволі багато.

так що голодним не лишишся.

бо час трапези перенесли.

коли удосвіта виїдеш. 

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила. 

адже тренуєшся дні і ночі.

якщо до мети йтимеш упевнено.

коли докладатимеш усіх зусиль.

так що пакуй валізи на чемпіонат.

хай як не стараються твої суперники.