Складнопідрядне речення 2 варіант

Про веселку складали легенди, її наділяли дивовижними властивостями.

У скандинавських міфах веселку вважали мостом, який сполучає небо й землю.

Пройшла гроза, і ніч промчала.

Виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, веселка в усі часи не

давала спокою людській уяві.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість

людям.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

Ти прийдеш до мене, коли мороз намалює на вікні візерунки.

Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Десь високо в небі, під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Те, що було, минулося і знову не буде.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема в живих.

Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Пішла думка за думкою, жаль за жалем, як одна хвиля за іншою котиться, хоч вітер затих.

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що течуть серед заліснених берегів.

Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь.

Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.

Відшукаймо старі фотографії, із яких дивляться на нас ті люди, що пішли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги й вдячності.

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.

Не для вас виливаю ці сльози з журбою, що ніхто їх не бачить нічною добою, коли довго від думок не сплю.

Далекий вогник на хуторі біля містечка здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям.

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах.

У місті, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Коли в гнізді лелек з’являються пташенята, то батько й мати тільки й знають, що літати в луг.

Щоправда, хмару йому на голову нагнав не вітер, а бурі життя, так що хмара не з синього неба, а з чорної землі, бо на землі відцвіло його чорне волосся, на землі.

Коли придивитись із човна пильніше, можна вгледіти опукле нашорошене вухо, яке й уві сні не опускається, прислухається до безмежжя простору.

Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах мої хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій.

І здавалося мені, що це сам Шевченко промовляє крізь віки, щоб підтримати рідний народ у скрутну для нього годину.

Коли усе в тумані життьовому загубиться й не лишить слідів, не хочеться ні з дому, ні додому, бо й там, і там огонь давно згорів.

Заметемо вогнем любові межі, щоб взяти повно все, що нам належить.

Будемо слухати з тобою, як степи співають, як шумлять широкі ріки.

Місяць світив так, що зорі засмутилися

Рік був досить мирний, дарма що високосний

Я намагаюсь вигадати осінь, якої не було в книжках

Місяць світив, так що зорі засмутилися

а) Щасливий, чудесний край, де навіть вода могла приносити людині статки!

б) Треба зараз вертатися, поки вона далеко недалеко одійшла й не забула дороги.

в) Над порогом,там, де зустрічається холодний потік з хатнім теплом, клубки білої пари.

г) Народ сам скує собі долю, аби тільки не знати.

а) Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

б) Сизий бузок, котрим обсаджені були стежки, переліз на їх гладеньке місце і вільно ріс собі там, де ходили людські ноги.

в) Діти не знали, скільки минуло часу відтоді, як вони полізли в підземний хід.

г) Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине, а справжнє літо.

а) Гнат правив у нас за старшого, бо в нього вже не тільки вуса посіялись, а й борода закучерявилася.

б) А може, просто оці чотири роки потроху зникло, наче роса на сонці, висохло палке кохання.

в) Все свідчило про те, що дід був у місті

г) Якщо бажаєш стать заможним, у праці будь непереможним.

а) Щодалі доводилося все частіше звертати з колії, аби дати дорогу автомашинам

б) Якби мені черевички, то пішла б я на музики.

в) Рубка на шхуні була така маленька, що в ній разом могли спати тільки двоє.

г) Тепер його ніхто не бачив, бо він сам на сам із річкою.

а) Мені чути, як коні похрумкують молодою травицею, поволеньки, вдячно ласують. – підрядне порівняльне.

б) Лише через незначні приклади можна вгадати, де цвіла та чи інша рослина. – підрядне з’ясувальне.

в) Погляд його спочиває на пшеницях, що підходять аж до посадки, смагляві, повноколосі. – підрядне означальне.