Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення

Людство не усвідомить себе як єдине ціле – не буде йому добра (О. Гончар).

Ми боїмося самоти – у неї надто гостре жало (В. Малишко).

Гаї шумлять – я слухаю, хмарки біжать – милуюся (П. Тичина).

Я не тікав; навпаки, ми навіть почали розмову, наче давні знайомі (М. Коцюбинський).

Сіли перепочити і раптом помітили: хтось до них іде (В. Канівець).

Лягло сонце за горою, зірки засіяли (Т. Шевченко).

Боятися вовків – у ліс не ходити (Народна творчість).

Побув би у нас ще трохи – ви його і говорити навчили б (М. Стельмах).

Не почуєш вітру – серце мре (А. Малишко).

Клопоти, пов’язані з налагодженням друкарні, забирали в Євгена силу часу – на читання книжок залишалася тільки неділя (В. Канівець).

Вернувся він – вже смеркло (Панас Мирний).

Засип правду хоч золотом, вона випливе доверху (Народна творчість).

І диво дивне сталося із ним: совість заговорила! (А. Іщук).

Погляне – холодною водою обіллє (Марко Вовчок).

Повернеться – то таки гору з ним перекинемо (І. Сенченко).

Вечорами вже не співали під вербами дівчата, не витинали гопака гармоністи (Г. Тютюнник).

Багато зір у небесах, багато хвиль у морі, багато в полі квітів, немає їм числа (В. Сосюра).

Я відчував, пахне м’ятою (Микола Хвильовий).

По всьому видно було – велика втома обняла його (Панас Мирний).

Читаю книжку – думаю своє (А. Головко).