Безсполучникове складне речення, розділові знаки в ньому.

Коли на Юр`їв день мороз, то і під кущем овес.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Будеш сіяти з умом - вродить печаль.

Гуси збилися докупи, замахали крильми, повитягувавши білі шиї вгору.

усім даруючи усмішки.

і сонце мріє угорі.

бо любить простір і тепло.

його вітає кожний двір.

І досі сниться: вийшла з хати веселая, сміючись, мати.

Я знаю: мова мамина - свята, в ній вічний, незнищенний дух свободи.

Вимерла мова в устах народу - вимер і народ.

На зеленій траві білі чайки сидять, білі свічі горять на тарелях латать.

Світали ночі, вечоріли дні, не раз хитнула доля терезами.

Люди завжди сподіваються на диво, вони не можуть примиритися зі смертю.

Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Десь зовсім недалеко обізвалися голоси, застукотіли копита.

В обіймах вітру, в морі сонця і тепла, в саду любові я ромашкою цвіла.

Найбільш суворим і об`єктивним суддею, чий вирок вирішує долю будь-якої теорії, є всесильний час.

По суті, Льонька не був винен, усе сталося само собою, він зовсім нічого такого не збирався робити...

Підвиваючи зі страху й жалю, Льонька метнувся до дверей, побіг порожнім коридором, розчинив двері, вискочив на палубу.

Дзвенить у зорях небо чисте, палає синім льодом шлях.

Не навчив батько - не навчить і дядько.

Мені здається: твої очі світять з вишини.

Минають дні, минають ночі, минає літо...

Пам`ятаю: на Дніпрі од берегів пахли трави.

Защебетав соловейко - пішла луна гаєм.

Роса блищить на сонці - чисте срібло.

Сохне стерня, засихають лани.

Вдалась ти крилатою - мусиш летіть.

Зійде сонце - день ясний настане.

Вам страшно - геть ідіть з дороги.

Не русалонька блукає - то дівчина ходить.

Гуцули переконані: з небесним громом дереву передається голос Бога.

Щаслива голубка : високо літає.

Прокинешся одного разу - надворі вже біло.

Ой у полі верба, під вербою вода.

Кожної миті їй здавалось: хтось під`їхав до воріт.

Коло самої греблі взяв ліворуч: він хотів на самоті побродити полями.

Ще сонячні промені сплять - досвітні огні вже горять.

Гляне - холодною водою зіллє.

Оксані радість ... мати одрізала з полотна хустку.

Бери до серця і затям ... душа творця не переквітне.

Тихо шелестіло листя верболозу ... сичала під ногами гостролеза осока.

Будеш сіяти з сумом ... вродить печаль.

Подивилась ясно ... заспівали скрипки.

Козаки знали ... Сірко обманути себе ворогові не дасть.

Був світ ... стала безодня руїни й нежиття.

Зійде сонце ... день новий настане.

Більше води ... щедріші рисові ділянки.

Пам`ятайте ... у рослин і у тварин немає депутатів.

Скоро почало світлішати ... сніг сипав не такий рясний.

Повторюю з гордістю сина ... для мене лишається дивом із див моя Україна.

кому

крапку з комою

тире

двокрапку

Курява поволі вляглась, за возом наполоханими пташенятами злітав сухий лист.

Не посадив жодного дерева за своє життя - плати за чисте повітря.

Низько ходить жовте сонце, сліпить очі вітер лютий, плачуть ліхтарі.

Літо дбає - зима поїдає.

Мені здається : твої очі світять з вишини.

Робітники зупинились: їм стало жаль молдувана.

Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне.

Поглянув я на ягнята - не мої ягнята.