Складнопідрядне речення.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

І не збагну ніколи, як вмістилось моє життя в маленькім слові «хліб».

Справжня любов народжується тількі в серці, яке пережило турботу про долю іншої людини.

Де діти перестають любити і поважати батьків, там кінець усьому.

Коли одна держава завойовувала іншу, відбувалося «схрещення мов».

На краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Тихо й нудно, і спека пекельна.

На тонкій шиї чорнів шнурок з дукачем та червоніло дрібне добре намисто.

Людина відчуває свою слабкість тоді, коли її покидають надії.

Куди серце летить туди й око глядить.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Я вірю в ті чари, я вірю в ту силу бо серцем їх почуваю.

Хоч, не рідний син Ярема, а щира дитина.

І слухайте ж щоб дітям розказати, щоб і діти знали.

Солодко слухати йому цю одвічну музику степу, що її ні на яких інших планетах не буде.

щоб, аби, якби, проте 

наче, неначе, як, але

якщо, бо, тому що, так що 

якщо, якби, однак, як 

Сторожа ходить по міському валу, і сови сплять в западинах бійниць.

Ще нехай зацвіте ромашка, і всміхнеться засмучена мати.

І на хуторі, і в гаю все змовкло, все заснуло.

Усе в ній біліло: і стеля, і вишиті рушники на стінах.

Вона відчуває ті місця, з яких сила земна переходить в людину.

На дуба-велета, що ріс віки, накинулись вітри шалені з бору.

Люблю, коли виводить літо останні грози на парад.

Від того земля не схолоне у надрах, що вкрита буває густими туманами.

Я сідаю на дві години набивати порожні гільзи, і це фактично є вже початок полювання.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Людство давно і всерйоз задумується над тим, як обмежити свій вплив на природу.

То пролетить березовий листочок, то пробіжить невидимий їжак.

Я з тих країв , де над Дніпром цвітуть , шумлять гаї.

Будеш , батьку , панувати, поки живуть люди.

Дуже важливо , щоб учням було дороге все створене старшими поколіннями.

Щасливий чудесний край , де навіть вода могла приносити людині статки !

Синій дим цівкою знімався від коминів і змішувався вгорі з рожевою імлою.

Дерева, одягнені в легеньку одіж із срібного інею, облялись делікатними рожевими тінями.

Так прийшла зима, яку ніхто вже не чекав.

Ранок був ясний і морозний, сахарний сніг рипів під ногами.

 Да й згадав старий смутну пісню, що зложив Божий чоловік.

Андрій терпляче чекав, коли скінчиться дощ.

 Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водянк.

Я переконана, що зійде сонце і покине нас пітьма.

  Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить біля мами.

Іван стояв тоді біля вагона, аж доки рушив поїзд.

 Чудовими уроками сприймань і відчуттів були наші подорожі до лісу, коли осінь розкриває свою багату палітру.

Здається, ніби його не гнівлять не дуже привітні слова матері.

щоб пісня линула з вікон

де зростають діти

бо тепло там і затишно в душі

незважаючи на гамір та неспокій

щоб сховатися від пекучого сонця.

коли почало сходити сонце.

що давно обріс цікавими легендами.

аби до вечора повернутися додому.

Додатка (що? чого?)

Обставини (де? куди? коли? відколи?)

Означення (який? чий? котрий?)

Стежина неначе лоза виноградна пнеться по білій стіні дороги.

У дівчини після тих слів неначе крила виросли.

Іванова хата виповнилася сміхом та піснею як гай навесні наповнюється пташиним співом.

Вискочив як Пилип з конопель.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

 Хто знання має, той і мур зламає.

Добре того вчити, хто хоче все знати.

Хто вчиться змолоду, не знає під старість голоду.

Хто п’є зілля джинджури, той забуде дорогу до лікаря.

Андрій прямував до старого береста, що ріс на вершечку горба.

Яка-небудь шина, що блищала з трави, або чавунне колесо, до половини загрузле в землю, викликали картину шумливого життя фабрики.

Здавалося, що то дзвенить золото сонця.

 Андрій знає, що в селі немає кращої дівчини.

Все, за що б не бралася Маланка, робила поважно.

Я їду туди, де мене чекає вільний степ, тихі, задумливі озера.

Дивився на сріблясту сережку місяця, що самотньо висіла в небі.

На станції, де зупинялися тільки міжнародні потяги, було тихо.

Бачу за морями золоті дороги, де припав до неба синьоокий степ.

Роби так, щоб після тебе переробляти не довелось.

Одарки Степан не бачив відтоді, як їх ділили.

Несподівано Богдан почув, як у гречках задзвеніла бджола.

На вершині дерева оселялися птахи, що зліталися сюди на зиму.

Коли розтавали сніги, найпершими коло призьби пробивалися зеленими шпичаками півники.

Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зустріла і провеладвадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів.

Ми ловили сонця теплі промінці, щоб вони медово стигли у руці.

Ананасові суниці вирощують біля озера Байкал, де випадає дуже багато опадів.

Уже сонце хилилося до заходу, як у степу показалася велика чорна плахта .

Старий дзвонар одного давнього вечора розповідав, як десь дівчата дзвонами привертали парубочі серця .

Зібралася ціла флотилія, наче з якого великого переможного походу верталися.

Назбирали багато сухого бадилля, щоб було чим цілу ніч палити .

Слова  полова але огонь в одежі слова безсмертна чудотворна фея правдива іскра Прометея.

Тут багато важить художньо – політичний образ рідного слова втілений у конкретних мовних знаках української культури.

Освіта наука мистецтво театр побутова культура пов’язані з мовним вихованням.

Обмеження сфер де використовується національна мова приводить до знекровлення культури.

коли настане слушна мить

як велить чисте сумління

про що мовчить більшість

Дівчина,обставина квітами,іде,немов пливе лебедонька.

І вже чув композитор,як народжується пісня.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина

Я дуже люблю день,...

Відчуття свята посилюється,...

Нагадай час,...

Розкажи,як за горою сонечко сідає,як у Дніпра веселочка воду позичає.

Коли в тебе віра у працю згасає,поглянь на ту річку ,що скелі зриває.

Місяць світив так ясно,що можна було розгледіти кожен кущик полину,який тільки й ріс тут на пересохлій землі.

У Стеблеві,де кінчається містечко, де Рось розливається з тісних берегів ,є дуже гарне місце.

Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку,що скелі зриває.

Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю,як в небі співають хори ,як грають оркестри.

Епохо,дай мені завзяття на кожен день, на кожну мить,щоб міг нащадкам розказать я про те,як ми навчились жить.

Ті,що знаходять підкову,ніколи не думають про того,хто загубив.

Люди охоче погоджуються з тим,що твердить їх приятель,проте наперед відкидають те,про що говорить несимпатична для них особа.