Складнопідрядне речення

Благословенна будь же ти, хвилино, коли почула я дитячий крик (Л. Костенко).

І несуть мене по полю, де здобув я нашу волю, коні вороні (П. Воронько).

Тільки ж чи потрапите ви в озеро, бо стежка туди осокою, ледь-ледь помітна (Остап Вишня).

Коли б ти нашого наслухавсь півня, тоді б ще краще заспівав (Л. Глібов).

Не вірю в сльози я раба, бо сліз в раба немає (О. Кониський).

Післядощове повітря пахло тим ледве вловимим і надзвичайно приємним запахом, що завжди асоціюється з народженням якогось нового, досі невідомого життя (М. Хвильовий).

Даремно говорити про згоду, коли нема ладу серед народу (Б. Грінченко).

Виявляється, що дорослі ведмеді дуже пристрасні математики (Остап Вишня).

Знову нас оточує чарівна краса, яка владно заполонює очі і серце (Т. Масенко).

Я собою заступлю тривоги, щоб у дім твій не знайшли доріг (П. Камінський).

Блаженний муж, що йде на суд неправих і там за правду голос свій підносить (І. Франко).

Якби ти знав, як много важить слово, одно сердечне, теплеє слівце!

(І. Франко).

А по небі нічка ходить і, щоб краще було спати, мрії нам з-над хмар приводить (Б. Лепкий).

Плаче хмаринка мала, що більше не буде тепла (В. Сторожук).

Спинюся я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй

(Л. Костенко).

Ще Віктор Гюго доводив, що всі слова можуть служити поетові (М. Рильський).

Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там

(Л. Костенко).

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина (Л. Костенко).

Я певна, що ві сні дерева і квітки не страждають (Олександр Олесь).

Насправді стриму час не має, хоч важко це нам зрозуміти (Б.-І. Антонич).

Коли сонце скотилось до самого обрію, далеко в морі з'явилася чорна крапка (О. Донченко).

Життя приносить іноді дуже приємні подарунки, хоч за них доводиться дорого платити (В. Гжицький).

Настало нове життя, так що старому нема вороття (Народна творчість).

Лісова хатина, що до неї поспішав Степан, стояла серед дрімучого бору

(В. Гжицький).

Ах, все нещастя в тому, що ми не можемо один другого зрозуміти (Олександр Олесь).

Де нема святої волі, не буде щастя там ніколи (Т. Шевченко).

Люблю, коли виводить літо останні грози на парад (М. Братан).

Василь отямився в незнайомому лісі на тачанці, яку підкидало на корінні та вибоях (О. Бойченко).

Чує він крізь легкий сон, що якась дівчина співає тонким голосом пісню

(І. Нечуй-Левицький).

Коли слова на порох стерті, сповідатись зорям зайво (Б.-І. Антонич).

Береза скине листя з себе, мов жінка скине хустку з пліч (Є. Гуцало).

Погода стояла тепла і сонячна, так що шибки на вікнах аж миготіли

(Г. Тютюнник).

Доростай, мій сину, до Людини, бо життя дається лише раз (П. Камінський).

Щоб уволю всього мати, треба добре працювати (Народна творчість).

Хто сіє кров, той жне зненависть (Б.-І. Антонич).

У парі з тобою ми будем любити усе, що на серце лягло (А. Малишко).

Хлопці вийшли до села з заходу, так що тепер їм не було чого боятись

(Г. Тютюнник).

Над головою зірка ще тріпоче, мов пійманий у сильце дрібен птах (В. Стус).

Ще не прийшла весна, хоч вже гримлять потоки (Олександр Олесь).

Очерет шумів так, що заглушав навіть думки (М. Коцюбинський).

Обіцявся чорнобривий, коли не не загине, обіцявся вернутися (Т. Шевченко).

Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, так що видніється лише срібний край (М. Стельмах).

З'ясовано, що бджола не бачить червоного кольору і плутає його із зеленим, сірим і навіть чорним (В. Сабунаєв)

Я відкриваю світ собі щодня, хоч, може, він стократ уже відкритий (І. Гнатюк).

Вже не впаду на сіно горілиць, щоб пити вітер, ніч і степ до ранку (Є. Плужник).

Ніхто не порятує тебе, якщо ти сам не врятуєшся власними силами

(П. Загребельний).

Усміхнися, моє серце, тихесенько-тихо, щоб ніхто і не побачив (Т. Шевченко).

Якби мені знову колишняя сила, тоді б мене туга оця не гнітила (Леся Українка).