Складнопідрядне речення (використано речення з творів Т.Г.Шевченка)

Серце в’яне, співаючи, коли знає за що…

Не слухала Катерина ні батька, ні неньки, полюбила москалика, як знало серденько.

Полюбила молодого, в садочок ходила, поки себе, свою долю не занапастила.

Кличе мати вечеряти, а донька не чує.

Бодай же вас, чорні брови, нікому не мати, коли за вас таке лихо треба одбувати!

… Та не кажи добрим людям, що є в тебе мати.

Як і перше виходила, Катерина вийшла.

Умивай же біле личко дрібними сльозами, бо венулись москалики іншими шляхами.

Кому хоч оддати свою Катрю, що до тебе в садочок ходила?

Вийшов з хати карбівничий, щоб ліс оглядіти.

Чорноброва Катерина найшла, що шукала…

Не сироти малі діти, що неньку сховали…

Побіг Івась, бо з віконця рукою махає.

Люди одібрали, бо їм було мало.

Їй Ярема розказував, як жить вони будуть укупочці…

Дивіться, що роблять у титаря в хаті пекельнії діти.

Біліє місяць; люди сплять, і титар спить…

Насміються на псалом той, що виллю сльозами…

Не поляже, а розкаже, що діялось в світі, чия правда, чия кривда і чиї ми діти.

Візьміть його, бо покину, як батько покинув…

Заплакали б тяжко, бо ви не пізнали козацької слави убогих руїн.

А гайдамаки мовчки ждали, поки поганці ляжуть спать.

А він, мандруючи, співа, як Наливайко з ляхом бився.

Слухайте ж, щоб дітям потім розказать…

Сховайся, мій друже, щоб не довелось на старість заплакать…

Може, дівчина не любить за те, що убогий?

Чує серце, та не каже, яке лихо буде.

… З тими самими ляхами, що замордували її батька.

Не розпитуй, бабусенько, що було зо мною.

Гуляй, сину, поки доля встане!

Ходив я, та плакав, та людей шукав, щоб добру навчили.

А Залізняк в Смілянщині домаху гартує у Черкасах, де й Ярема пробує свячений.

Спи, гетьмане, поки встане правда на сім світі.

… У тім раї, що ти покидаєш, латану свитину з каліки знімають…

А він руку простягає, мов світ увесь хоче загарбати.

От собі й читаю, що на скелі наковано…

І за що мене карають, Я й сама не знаю?

Од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!

Схаменіться! Будьте люде, бо лиховам буде.

Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя.

Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою.

І спочинуть невольничі утомлені руки, і коліна одпочинуть, кайданами куті!

Цар цвенькає; а диво-цариця, мов та чапля меж птахами, скаче, бадьориться.

Базиліан школу, де учились Гонти діти, сам Гонта руйнує. 

Їй Ярема розказував, як жить вони будуть укупочці…

Отак, ходя попід гаєм, Ярема співає, виглядає; а Оксани немає, немає.

Б’ють пороги; місяць сходить, як і перше сходив…

Обідрана, сиротою понад Дніпром плаче; тяжко-важко сиротині, а ніхто не бачить…