Складнопідрядне речення з кількома підрядними частинами. Безсполучникове складне речення

Їй приснилося, що вона вдома, що на терасі сидять у білому батько й мати

Коли зайшла до кімнати, то побачила, що на кватирці знову сидить сова.

Вона милувалася своєю роботою, на якусь мить задивлялася на сонце, що опускало своє проміння до самої води.

Коли Сава маленьким приходив з матір'ю до контори, де працював батько, то полиці так само були забиті зв'язаними паперами.

Коли відійшли трохи від майдану і жива ріка почала поволі вливатись у русло гірської дороги, кілька молодих парубоцьких голосів завело під приграш флояр веселих гірських полонинок, що їх рік-річно співають під час полонинського ходу.

Якби ти їло, то ти росло б, швидше у школу пішло б і писало на отому, що тато привіз.

Він не те, що не міг так одягатися, а навіть не знав, що далі їсти, бо торбинка з сухарями, які вдалося насушити в лікарні, вже дуже схудла .

Коли перевезли мої скупі пожитки і коли пішов брат, приставивши ветху браму, я вийшла за двір подивитися на вулицю .

Ближчі сусіди вже дісталися до його брами, коли інші ще тільки спускалися з гір, женучи живі чорно-білі потоки, щоб і собі влити їх у велике озеро, яке хвилювалось на майдані перед війтовою господою (В. Гжицький).

Мабуть, вперше за останні місяці подумала, що не здамся, що відбудую замок, що зроблю його міцним і довговічним не тільки для себе, а й для тих, хто житиме потім і потім (За Л. Пономаренко).

Гніда виїхала з свого двору й повернула в вузький провулок передмістя, що веде до залізничного переїзду.

Це була саме та чудова незнайомка, яку Хома чекав усе своє нудне, безбарвне вчене життя.

Радо вискочив Хома на вулицю до хлопців, щоб і ті побачили, як він хліб їсть.

Хіба вона того не знає, що в місті гуляє пошесть грипу?

послідовна

однорідна

неоднорідна

змішана

Пішла думка за думкою, жаль за жалем, як одна хвиля за іншою котиться, хоч вітер затих.

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що течуть серед заліснених берегів.

Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь.

Заметемо вогнем любові межі, щоб взяти повно все, що нам належить.

Хоч хмари були чорні та важкі, дощу не було, бо рвучкий вітер швидко розчистив небо.

 І раптом уся долина заблищала та заіскрилася так, що вкрилась водяною плівкою, яка під сонцем схожа на розілляту ртуть.

Він найбільше любить провесінь, коли річка виходить із берегів, затоплюючи луг, коли хати на околиці схожі на білих лелек.

Я бачу, як дихає комиш, як дихає вода й ледве здіймає руду кору ряски.

3

5

4

6

[ ], [ ] і [ ].

 [ ], [ ], і [ ].

 [...Марія Костянтинівна Адасовська ], (яка ...) і (яку ...).

[ ], (яка ...), і (яку... ).

Дорога на Канів довга з різними змінами в ландшафті налаштовувала Марічку на піднесений настрій.

Пристосуванство породжувало подальший перебіг історії породжувало вивихнену свідомість творило трагедію народу.

Осінь ступала землею промацувала грунт волохатими капцями вистелювала зимі теплі різнобарвні килими й голосила за літом надокучливо з розпукою.

Коли з гір нарешті відступає зима верхи вкриваються тендітною зеленню яка вабить зір.

Засуджують те, що не розуміють.

Багатому у двір котиться, а бідному – з двору.

Вмирає людина, але живе краса.

Підходиш ближче – нема нікого.

кому

крапку з комою

двокрапку

тире

 Я навіть подумав пахне щастям!

 Хто хоче збирати мусить добре засівати.

Сип коневі мішком не ходитимеш пішком!

Будеш трудиться будеш кормиться.

Бери до серця і затям: душа творця не переквітне.

Мудрі люди порадили: не все читай підряд…

Поети йдуть за горизонт – поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Відра подзвонюють над степовою криницею, сонце спиняється в прошуміли кленах.

 Зникає мова – зникає нація.

Слухай тихий голос вишиття – в ньому ти почуєш Україну.

 Ще сонячні промені сплять – досвітні огні вже горять.

Роздивися тверезо по світу – нас нова обнімає доба.

Упаде мороз на яблуневий цвіт будемо без урожаю.

Дерево стояло ще голе на вітах його вже починалось пташине життя.

Сумно місяць поглядає в нього братика немає.

Натужно шуміли ялиці потріскували на морозі стовбури.

Сонце гріє вітер віє з поля на долину.

Віз ламається чумак розуму набирається.

Друзі розповіли подробиці усе одразу стало зрозуміло.

Усе ясно великого бажання навчатися ти не маєш.

Проспиш весною: заплачеш зимою.

Сій хліб у годину - будеш їсти кожну днину.

Щаслива голубка: високо літає.

Свистів вітер, копита тупотіли тупо, снігові вихори здіймались обабіч саней.

Чумаки не могли оминути Кременчука: тут була переправа з лівого берега на правий.

Сіроманець уже не котився - його котив вітер.

Тільки став, задер голову - птаха вже занепокоїлася, заворушилася.

Небо над Києвом висіло похмуре, воно ніби чекало чогось лихого, тяжко дихалося під таким небом.

Перед досвітком вовк насторожився, здалеку почувся скрип коліс.

Перед досвітком вовк насторожився - здалеку почувся скрип коліс.

Перед досвітком вовк насторожився; здалеку почувся скрип коліс.

Перед досвітком вовк насторожився: здалеку почувся скрип коліс.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

 У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

 Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі. 

 Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

Минув рік, минув другий — козака немає. 

 Сіроманець уже не котився — його котив вітер. 

Тільки став, задер голову — птаха вже занепокоїлась, заворушилась. 

Згайнуєш на жнивах хвилину — втратиш не одну зернину. 

 У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг. 

 Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

 Зелена отава царинок розцвіталася вздовж Черемошу плив різнобарвний потік. 

 Довгі плакучі трави крили тепер боки гори дзвінки корів обзивались як далеке зітхання. 

Вона подивилась на сина і не пізнала його перед нею стояла сувора і без кінця далека їй людина.

Поглянь у себе море там вирує міниться і грає.

Мало прожити життя треба життя зрозуміти.

Мені відкрилась істина печальна життя зникає, як ріка Почайна.