Контрольна робота №3 з теми «Складнопідрядне речення. Безсполучникове складне речення. Складне речення з різними видами»

Якщо людина ясно мислить то й мовлення в неї ясне логічне.

Якщо в людини немає думок якщо вона говорить те чого не розуміє або не знає то й мовлення в неї плутане беззмістовне.

Сонце мабуть тільки що зійшло бо від скирти через тік і ще далі на стернях лежала довга тінь.

Ми повинні вже сьогодні об'єднати зусилля для того щоб уміло використовувати земні ресурси.

неоднорідною підрядністю

однорідною підрядністю

 послідовною підрядністю

змішаною підрядністю

Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо.

Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня народження мені співали солов'ї.

Коли він торкався смичком до струн скрипки, все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Земля тремтить у млості і ронить пелюстки, і невідомі гості злітаються в садки.

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин (М. Рильський).

Я знала нелюда, що цурався жінки, що привела його на світ (І. Вільде).

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда (В. Симоненко).

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена (Д. Павличко)

 три підрядні частини поєднані послідовною підрядністю

три підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

дві підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

три підрядні частини, дві з яких поєднані однорідною підрядністю, одна - неоднорідною

А ти трошки мене обійми, і я не змерзну (У. Самчук)

Безмірно жаль, що ніжність вже не в моді (Л. Костенко).

Така собі, всього у ній потроху (Л. Костенко).

Свіча затріпотіла – й світло, мов голуба, пустила в лет… (В. Стус).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).

даруючи красу.

  і люди милуються красою.

несе тепло, радість, енергію.

 сонце дарує свої промінці

 частини таких речень нерівноправні за змістом

 частини таких речень поєднані в одне змістове ціле за допомогою інтонації

безсполучникові речення з нерівноправними частинами подібні до складнопідрядних речень

 між частинами таких речень можуть існувати різні смислові відношення

у безсполучниковому складному реченні можна виділити головну і залежну частини.

Лягло сонце за горою зірки засіяли. (Т. Шевченко)

Я подумав усі ми одягнені в книжкову мудрість. (В. Шевчук)

У древніх слов'ян під страхом смертної кари заборонялося полювати на білих лебедів наші пращури обожнювали їх як сонце вітер вогонью (З газети)

Схилилося колосся поруділа трава над озером примовк ліс. (Б. Харчук)

 Вірю завтра повернеться тато,

Приснилося вернувся я додому.

Як є охота наладиться робота,

Сонце сіло вечірня зоря погасла.

Сонце гріло - баба розповідала казки. (Н. Бічуя)

Батькова квартира була, незатишна і забарложена: малі Настині руки не могли там дати лад... (Н. Бічуя)

Лілі увійщла в роль замикається на ключ у кімнаті і перед дзеркалом влаштовує виставу сама для себе. (Н. Бічуя)

Поет казав: усмішка робить обличчя гарної людини іще кращим, у добрих людей - добрий сміх.(Н. Бічуя)

Роздивися тверезо по світу - нас нова обнімає доба.

Зійшов сніжок - берись за плужок.

Пан гуляв у себе в замку - у ярмі стогнали люди.

Посієш вчинок - виросте звичка.

Я відчуваю день минає.

Я знаю з попелу сходять квітки.

Сипле сніг тремтять дерева.

Вітер колише трави шовкові ніч кругом.

Сотні літ нас розпинали, Та не побороли, Бо не вмерла Україна, І не вмре ніколи (Д.Павличко).

Навіть тоді, коли не мали ніякого діла, материні руки не залишалися в абсолютному спокої, вони легенько ворушились, як ворушаться під водою стебла водяних лілій від ледь чутної течії (Є.Гуцало).

Всяк розумний по-своєму: один спершу, а другий потім (Народна мудрість).

Коли наука досягає якоїсь вершини, з неї відкривається широка перспектива дальшого шляху до нових вершин, і відкриваються нові шляхи, по яких наука піде далі (С.Вавилов).

Поки у великій лабораторії неба відбувався розкішний процес наростання грози, поки все там переверталося, стугоніло, потемнілими степами мчали табуни вихорів, захвилювалися, забурунили зелені вали лісосмуг, заметушилися птахи в повітрі (О.Гончар).  

Я не знаю, чи там угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі (Г.Тютюнник).

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні (В.Сосюра).

Море дедалі втрачало спокій; чайки здіймались з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем (М.Коцюбинський).

сполучниковий сурядний і підрядний

безсполучниковий та сполучниковий сурядпий і підрядний

безсполучниковий та сполучниковий підрядний

безсполучниковий та сполучниковий сурядний

Соломія не знала, як і коли це сталося,— втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!..(Т.Шевченко)

Дмухнув вітер понад ставом – і сліду не стало (Т.Шевченко).

У стародавніх слов’ян були різні обряди, різні релігійні свята, що здійснювались у певний час, повторювались у певні дні, на одному й тому ж місці (Я.Головацький).

Україна моя починається там, Де доля моя усміхається, І, як небо, як даль солов’їна, Не кінчається Україна (П.Осадчук).

Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Людина йде по рідних вулицях, де пройшло її дитинство, де буяла молодість, де проходили найкращі роки життя (Я. Ваш). 

Панас той і Микола... народилися в розложистих степах, де вітер та народ була їх перша школа (М. Рильський). 

Вишиває і співає, і ніхто не зна, де узор вона кінчає, де ту пісню почина (М. Рильський). 

За морем холодним, в далекій чужині, де сонця ніколи не видно з тайги, де нетрі, болота лихі та пустинні, та скали кремінні, та вічні сніги (П. Грабовський).

Я так захопився літніми принадами, що перестав співати, й забув навіть, що стою у церкві.  

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар)

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо. (Є. Гуцало)

Я дивився у велике широке вікно, крізь яке було видно не тільки західну частину міста, але й дальні, осяяні ясним весняним сонцем гаї та діброви понад річкою Ворсклою, і укладав собі літні плани.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п'янкий запах – власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки. (М. Стельмах)

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку. (О. Гончар)

У темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки. (Є. Гуцало)

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.  

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавині, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень. (Є. Гуцало)