Складнопідрядні речення з підрядними означальними (використано речення з роману Володимира Рутківського"Джури козака Швайки"

Нараз в обличчя подув теплий вологий вітерець, і комарі кудись щезли.

Заплава, що відкрилася перед ними, була подекуди покрита лататтям. 

За островом, аж до самісінького небокраю, виблискувала під останніми сонячними променями неозора просторінь дніпровської води.

Санько відпльовувався від трави, що разом з водою потрапила до рота.

Не встигли хлопці й отямитися, як вже тицьнулися писками у воду. 

Сьогодні живемо, а взавтра татарин налетить.

Він відштовхувався тичкою так, що неоковирний човен стрілою летів по сліпучій водній поверхні. 

Ті, що сиділи довкола вогнища, хутко звелися на ноги і з шанобливим подивом оточили Швайку.

Гірші за вовків ті, хто прикидається ними.

А далі хлопці вже й не пам’ятали, куди їх віднесли і хто укрив їх свиткою.

Грицик лежав край берега, дивився на тьмяну дніпрову поверхню і пригадував усілякі жахи, які розповідали йому про вовків та вовкулак.

Так

Ні

Він задоволено зітхнув, поклав велику голову на Швайчине коліно і заходився оглядати присутніх. 

А ще нібито щось трапилося на тому краю Воронівки, що був ближче до Канівців

На Санька, здається, він більше не звертав уваги. 

І діда Кібчика побачив він, і матір Володка Кривопичка. 

У просвітах між кущів він побачив Тишкевича, що нахльостував коня.

Непокоїла його доля цих двох маленьких дурників, що зопалу встряли в таку недитячу гру.

Коні у них зморені і навряд чи витримають ті шалені перегони, що розпочнуться за кілька хвилин. 

Санько зрозумів, що татари зловили їхніх коней 

З-за його плеча Санько бачив, як до них повільно наближався худий згорблений татарин. 

Схоже, йому було чимало років, бо вузенька підкова вусів вкрилася сивиною.

Він був такий кволий на вигляд, що, здається, навіть Грицик зміг би з ним упоратися.

Татарська сотня, яку він вивів точнісінько на острів, нічого не знайшла.

Того, що віддалік був, хлопці не запам’ятали.

Має Грицик передати козакам вісті, які ціною свого життя роздобув Швайка…

Проте йому й на гадку не спадало, що Санько відрізняється від інших хлопців чимось особливим. 

І ще Янько повідав, що йому дуже щастить на бобра.

Залишив Тишкевич йому коней, а сам подався у плавні розшукувати Грека.

Проте він дав слово Тишкевичу, що чекатиме його саме тут, на умовленому місці.

Він вйокнув на свого коня і поволеньки, роззираючись довкола, подався у гості до Вирвизубового товариства. 

І все ж навіть дивне завдання старого не змусило Грицика забути про шмат м’яса, що лежав на споді Швайчиної торби.

Затим він щось шепнув Барвінкові, і той безшелесно щез у кущах.

І вже тоді, залагодивши справи з паном Кобильським, можна спокійно зайнятися пошуками Демка.

Усі, хто був на острові, зміряли Демка поглядом.