Складнопідрядні речення.

Йому здавалося, що їхатимуть цілу вічність.

Вони танцювали доти, поки зовсім потомилися.

У барвінку купали немовлят, щоб росли здоровими та щасливими.

Хочу, щоб ніколи не зачерствіло серце.

Є у світі такі речі, від яких душа сія.

Обминувши луг, що вкрився міддю, слід до хати губиться в бору.

Люблю, як гнуться осокори на вітрах.

Дивлюся на берізоньку в зажурі, що виросла тендітною на мурі.

Сама ж місцина, де розташувалася Лісова Гута, напрочуд гарна.

Навколо озера, де ми збирали лікарські трави, розкинувся ліс.

Де воля родиться, там загиба зневіра.

У кожного є заповітні пороги, звідки нас проводжали в життя матері.

Благословенна та година,коли до рук буквар бере дитина.

Там, де ти колись ішла, тиха стежка зацвіла.

Коли Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле, вийди на Дніпро!

Де щастя упало, там і приятелів мало.

Не бував ти у наших краях, бо відтіль не таким би вернувся.

Ніхто не збудує нам держави, якщо ми самі собі її не збудуємо.

Хоч тільки середина серпня, але горобина вже почала червоніти.

І де в світі тая сила, щоб в бігу її спинила?

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

У годину, коли княгиня спокоїлась, не годилось ні про що говорити.

Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе в невідомі краї!

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якщо в перший тиждень великого посту тепло, то літо буде ясне.

Коли багато сумнівів, мало діла.

Скільки не йдеш — і перед тобою, і за тобою плачуть степи.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Скільки раз листки змінились відтоді, як ми звідсіль виїхали, розлучились...

Людина може стати другом, товаришем і братом іншій людині лише за умови, коли горе іншого стане її особистим горем.

У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

І все, куди не йду, холодні трави сняться.

Це саме та мить, коли громадянське сумління дає тобі право сказати: «Я — творець».

Коли батько приїхали, вони ще довго про щось шепотілися з дідом.

Вигострю, виточу зброю іскристу, скільки достане снаги мені й хисту.

Фрося примовкла і задивилась удаль, на обрій, де пломеніла яскрава зірка.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

Після того як провалився тут Лабунець обома колесами зразу, — не їздять.

Коли немає сили, то й світ не милий.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

3 того часу, як він почав ясніше формувати свої думки, свої бажання, потреба розумної, живої, корисної праці стала його безпремінною умовою життя.

Людина може стати другом, товаришем і братом іншій людині лише за умови, коли горе іншого стане її особистим горем.

Це саме та мить, коли громадянське сумління дає тобі право сказати: «Я — творець».

Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися.

Настане час, коли наші нащадки дивуватимуться, що ми не знали таких очевидних речей.

Милуюся неповторною красою, яку природа на землі створила, яку для нас навіки оживила.

Розкажи, як за горою сонечко сідає, як у Дніпра веселочка воду позичає.

Як тільки наступив вечір, попереду встали силуети гір, ніби вони виступили з блакиті до самого небосхилу.