складнопідрядні речення

Україно, прихилюся я до тебе, Помолюся за твоє безкрайнє небо

 Його душа у слово перейшла, Поставши в працьовитій непокорі

 В обіймах вітру, в морі сонця і тепла, В саду любові я ромашкою цвіла

Чужі приходять в час твоїх щедрот, А я прийшла у час твойого смутку

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться

 Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема. в живих.

 Щасливий, хто сни має милі.

Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися.

Бджолина сім’я над гречками гула, щоб медом іскрилися сота.

Жнива найменше схожі на народ, хоч і вінчають битви переможні.

А я під буками, де сходяться дороги, хатинку виліпив.

Інша сила, буйна, незборима, вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Цілий тиждень живу і ходжу між левами, недаремно ж і місто взивається Львів.

Не запалить серце точна рима, яку хтось вимучив за місяць чи за ніч.

А. Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Б. Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

В. Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

Г. От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Тільки українська держава, у якій пануватиме національна ідея, дасть нашому

народові світлу будущину й невмирущість.

Ці прості істини, як і перші уроки про землю-годувальницю, яку треба любити й

шанувати, про хліб насущний, почув я вперше від сого дідуся.

У мові, що постійно змінюється, збагачується, удосконалюється залежно від

життя її носіїв, відбито екологію етносу, його культуру, побут, звичаї.

Людина вибудувала з минулого в прийдешнє золотий міст, яким спішать у серця посланці людяності й любові – викупані в пелюстках квіту та в пробудженнях росяного ранку слова.

Ходім зараз до матері, хай вона втішиться, що має таку добру дитину.

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

У годину, коли княгиня спокоїлась, не годилось ні про що говорити.

Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе в невідомі краї!

Стояла така тиша, що чути було шепіт сніжинок з пожовклим листям.

Якщо в перший тиждень великого посту тепло, то літо буде ясне.

Да й згадав старий смутну пісню, що зложив Божий чоловік.

Андрій терпляче чекав, коли скінчиться дощ. 

Стара верба від старості зомліла, забула, що сказав їй водянк.

Я переконана, що зійде сонце і покине нас пітьма.

Де літо маки стеле килимами, дитя в городі ходить біля мами.

Іван стояв тоді біля вагона, аж доки рушив поїзд.

Чудовими уроками сприймань і відчуттів були наші подорожі до лісу, коли осінь розкриває свою багату палітру.

Здається, ніби його не гнівлять не дуже привітні слова матері.

Вперше після довгої мовчанки задзвенів дзвінок машинного телеграфу, і в машинному відділі увагу Торби притягла стрілка, що показувала сектор "Готуйтесь".

Хоч на поверхні вода була в абсолютному спокої й крижинки, вкинуті у воду, лежали нерухомо, але це ще не значило, що вода така ж спокійна до самого дна, що в ній немає глибинних течій.

Варивода облазив уже весь човен, одного разу у нього навіть заплутався шланг, але водолаз спокійно розплутав його й обстежував далі.

Марко кинув телефонну трубку, стрибнув за борт і поплив до шлюбки з "Пеная", що стояла біля камери.

Як боїшся горобців, то не сій проса.

Нема поганої роботи, є погані люди.

Ти йому про діло, а він тобі про козу. 

Грім не гряне - ледачий не встане.

Ні, певно, ти поліг в курганах, бо ти не міг би буть в кайданах.

Везли, щоб там в краях холодних згноїти велетнів народних.

То колють коней шаблями в морди і під боки, щоб роз'ярить.

Веди мене мерщій —я смерть вже чую.

Дівчата співають, бо ж хлопці танцюють.

У нас тільки в березні після хуртовини бувають оті несподівано дивовижні дні, коли природа якимсь одним пристрасно-чародійним завершенням поєднує небо й землю.

Вони танцювали доти, доки зовсім потомились.

Осіннє сонце, що надвечір спромоглося продерти хмари, схилялося над обрієм і сіяло своє золотаве насіння у вогку землю.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

Якби я була зіркою в небі, я б не знала ні туги, ні жалю.

Щоб уволю всього мати, слід багато працювати.

Годуй діда на печі, тому що й сам там будеш.

В хаті було тепло, тільки в печі шкварчала ринка з шкварками.

Очерет шумів так, що заглушав навіть думки.

Коней пустили на прибережні луки, яких ніколи не торкалася коса.

А де нема любові і страждання, там не живе, не б´ється і життя…

Чому ж стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

Оддалік, де жита вигнались на рівнинах, плив комбайн.

Коли за все візьмешся, то нічого не зробиш.

Доки дійде сонце — роса очі виїсть.

вікно, яке блимало світлом каганця.

як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

незважаючи на те, що дощ періщив стіною.

так що всі намагалися йти тихіше.

Над нею швидко розметані хмари, важко позбутися відчуття, що будова не

рухається й не пливе кудись за Дніпро.

Той, хто потрапив на Хрещатик, стає ніби іншою людиною.

Вишивка – це вид мистецтва, що виник давно.

Знайомство Соломії з Пуччіні переросло в щиру дружбу, яка тривала довгі роки.

оскільки вчора була сильна хуртовина.

ніби лежала товста пухова перина.

тому що не була розчищена від заметів.

так що не можна було доїхати до міста.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.