Складнопідрядні речення з підрядними обставинними способу дії, міри й ступеня, порівняльними

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати

Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Вночі, як вся природа спить, поринувши у темряву й знемогу, лише людина вміє освітить свою домівку і свою дорогу.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

оскільки клей наносили нерівномірно.

хоч ніхто й не сподівався на перемогу.

як кожен з нас і планував.

бо створене власними руками цінується дорого.

Чому ж ти, доню, так не зробила, як рідна мати тебе просила?

Собака гавкає так,як його годують.

Завжди роби так, як велить тобі сумління.

Послухайте, як дихає земля.

Стара верба од старості зомліла, забула, що сказав їй водяник.

За все, що взяв од пирога життя, платити доведеться по рахунку

Цвіте липа так буйно й розкішно, що все місто плаває в задумливому мареві.

Лани зеленого збіжжя, що саме красувалося в той час, дрімали тихої ночі.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою співала заграва.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе.

що аж шибки затряслися в домі.

якого ой як чекали в таку посуху.

хоч прогноз негоди не обіцяв.

після того як небо розітнула блискавка.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Як не знаєш правди до кінця, то й не мудруй.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Мій час пливе так тихо-тихо, як по ставку пливе листок сухий.

Як у пустелі, спрага сушить без добрих, теплих, світлих слів.

наче в синьому затоні фантастичні плинуть риби.

щоб крилом своїм похмурим сонні береги укрити.

бо ясне сонечко повільно ховається за пагорби.

як укриє хмара небо.

Поїзди розтягують тіло людства, як невмілий пекар.

Здалося, ніби й не було цих тридцяти літ.

Хати біленькі виглядають, мов діти в чистих сорочках у піжмурки собі гуляють.

Стурбовано думки крилами лопотіли, мов над вогнем метелик нічні.