СПР з кількома підрядними, БСР

Чому так слізно сонце світить, криється у млах?

Чом туга так мене зв'ялила, додолу смуток гне?

Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

...значить прийшов травень.

...викидає брость яблуня.

...цвіт вишні вже опадає.

...розносяться його пахощі.

Ти позич мені сніг я намалюю нас всіх.

Не бійся на стежці цій впасти підхоплю тебе й пригорну.

У серці виграє нестримна радість попереду ще вічність без кінця.

Пливли серпанки дмухав хтось зірниці ромашок молоко взялись косити.

В цю пізню годину в цей пізній час я зрозумів це останній шанс.

Розбуди мене дотиком крила полечу з тобою до країни снів.

Заснули мальви біля хати їх місяць вийшов колихати.

Твої грози пахнуть світлом б'є погляд у даль.

Сріблиться павутинка на луках укладені трави в копиці.

Ходити по колу і знати ніколи з орбіти зійти не дано.

Ще сонячні промені сплять досвітні вогні вже горять.

Ще свічка наша не згоріла ще наша молодість при нас.

двокрапку

тире

кому

крапку з комою

[ ] : [ ].

[ ] - [ ].

[ ] , [ ].

[ ] ; [ ].

Двокрапка у складному безсполучниковому реченні ставиться тоді, коли наступна частина пояснює, розкриває зміст першої

Якщо в першій частині безсполучникового складного речення вказується час дії, про яку говориться в другій, то між ними ставиться тире

Якщо зміст частин безсполучникового складного речення порівнюється чи протиставляється, то між ними ставиться двокрапка

Якщо частини безсполучникового складного речення зберігають певну самостійність у змістовому відношенні, то між ними ставиться крапка з комою

намагалися зайти.

нікого не було вдома.

луна йшла від тих звуків.

хтось відчинив.

Зайшов до хати Олена покірно пригорнулася до нього й мовчала.

Під вікном з’явились проліски біленькі крокуси вже зацвіли малі.

Навколо місяця видно кільце чекай вітру.

З прозорого неба по-літньому світило сонце жодна хмарка не заступила його.

Підіймаю в осіннє небо очі і бачу летять журавлині ключі.

Світили зорі з вишини вбрання ритмічно шелестіло.

Чайка сіла на воду чекай доброї погоди.

Облітають квіти обриває вітер пелюстки печальні й розкидає кругом.

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх (П. Загребельний).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима (Т. Мельничук).

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко (Люко Дашвар).

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким (Л. Костенко).