СКЛАДНОПІРЯДНЕ РЕЧЕННЯ З КІЛЬКОМА ПІДРЯДНИМИ

Пішла думка за думкою, жаль за жалем, як одна хвиля за іншою котиться, хоч вітер затих.

Легенди розповідають, що назва Чорний Черемош пішла від темних вод, що течуть серед заліснених берегів.

Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє небо, як колише вітер струни павутинь.

Птахи перелетять у ту країну, де небо ще синіє, де виноград ще зеленіє, де грає сонця промінь.

Людина, що володіє вродженим талантом, відчуває найбільше щастя тоді, коли використовує цей талант.

Хоча б над тобою було сто вчителів, вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці.

Коли усе в тумані життьовому загубиться й не лишить слідів, не хочеться ні з дому, ні додому, бо й там, і там огонь давно згорів.

Заметемо вогнем любові межі, щоб взяти повно все, що нам належить.

Будемо слухати з тобою, як степи співають, як шумлять широкі ріки.

Лапи собака мав білі, наче надів вовняні панчохи, щоб не мерзнути взимку.

Я бачу, як дихає комиш, як дихає вода й ледве здіймає руду кору ряски.

Поки зорею рожевою край твій освітиться темний, треба шукати дороги тим людям, що ходять у ярмі.

Хоч хмари були чорні та важкі, дощу не було, бо рвучкий вітер швидко розчистив небо.

І раптом уся долина заблищала та заіскрилася так, що вкрилась водяною плівкою, яка під сонцем схожа на розілляту ртуть.

Він найбільше любить провесінь, коли річка виходить із берегів, затоплюючи луг, коли хати на околиці схожі на білих лелек. 

Коли придивитись із човна пильніше, можна вгледіти опукле нашорошене вухо, яке й уві сні не опускається, прислухається до безмежжя простору.

Я мрію так життя прожити, щоб кров і піт віддать землі своїй, щоб у плодах мої хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій.

І здавалося мені, що це сам Шевченко промовляє крізь віки, щоб підтримати рідний народ у скрутну для нього годину.

У місті, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Коли в гнізді лелек з’являються пташенята, то батько й мати тільки й знають, що літати в луг.

Щоправда, хмару йому на голову нагнав не вітер, а бурі життя, так що хмара не з синього неба, а з чорної землі, бо на землі відцвіло його чорне волосся, на землі.

Не для вас виливаю ці сльози з журбою, що ніхто їх не бачить нічною добою, коли довго від думок не сплю.

Далекий вогник на хуторі біля містечка здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям.

Коли пісні мойого краю пливуть у рідних голосах, мені здається, що збираю цілющі трави я в лугах.

Осінні місяці – це час, коли більшість наших птахів стає мандрівниками, бо летять у теплі краї.

Навіть коли підхопили пісню всі разом, було чути дзвінкий голос Сашка, що чайкою злетів над хвилею інших голосів.

Люблю, коли гриби збирають на свої шапки росу, коли восени гарно червоніє калина й пахнуть опеньки.

Спільність мови та звичаїв завжди була тими вузлами, які зв’язували наш народ, коли він був штучно поділений державними кордонами.

А за Дніпром, де хмари одна одну наздоганяє, я ніби бачу, як сипле дощ.

Мені здалось, що вже пізно, що вже запанувала на горах ніч.

Якби мала крила, до тебе летіла б край світу, де сходить зоря золота.

Лелеки навіть тоді прилітають на рідну землю, коли весна бариться, коли ще сніги не посходили.

Дуже важливо, щоб уже в роки дитинства людина відчула, що праця веде її до вершини, з якої відкривається шлях до щастя та нових вершин.

Якщо Бог хоче зробити тебе щасливим, то він веде тебе найважчою дорогою, тому що легких шляхів до щастя не буває.

Відшукаймо старі фотографії, із яких дивляться на нас ті люди, що пішли з життя, можливо, так і не дочекавшись нашої уваги й вдячності.

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці, бо щастя не дається дурно.