Складносурядне речення.

Коли падав із дерев лист і люди збирали картоплю, повернувся додому Павло.

Микола пізнавав дівчину і не впізнавав :: вона була не вербівська.

Тихо-мирно спала зграя лебедина, і даремно лебідь звав, будив її.

На зорі задививсь хлопчина, але своєї не знайшов.

Поглянув я на ягнята – не мої ягнята.

Краса боятися не звична, бо звикла вірити, що вічна.

А ген верба червона зацвітає, і хлібороб у поле повертає.

Хай славить мова українська гай, де гніздяться журавлі.

бо хочу отримати гарну освіту

так що не маю часу на розваги

проте у мене немає для цього достатньої підготовки

хоч і не маю для цього достатньої підготовки

Осідлайте швидше коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Хай слово мовлене інакше , та суть в нім наша зосталась.

Вмерла осінь, і холодом трав вже не пахне мені вечорами

То снідаю, обідаю- і погуляти ніколи.

Село лежало в зеленому вибалку, а по горбах чорніли поля.

То заблищить самотньо зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.

У долинах співали струмки, і кожен з них мав свій голос.

Життя коротке, а мистецтво вічне.

Чи то я заспівав, чи то мною земля заспівала?

Довго громи гуркотіли, і блискавка в хмарах вилась.

Не то осінні води шуміли, не то бився у проваллях вітер.

На верхівці гори грає і виблискує сонячне проміння.

То комиш упаде в око то дим тріпоче в повітрі.

Тільки шелестіло листя та невиразно чорніли стовбури дерев.

Дощик перестав і все навколо запахло посвіжішало заблищало

Він нічого не бачить та чує далекий шум то шумлять тополі.

Таке розкішне над нами небо і такі ми до безмежності молоді.

Тепло було і вишні цвіли рясно.

Ішов дощ і тихо спливали хмарки по вікну.

Або вітер налітав або дощ пускався.