складносурядне речення

складнопідрядними  

складносурядними  

безсполучниковими

узгодженими

щоб, чи, який, що, проте   

але, а, та, чи... чи, і, й

через те що, бо, тому що 

зате, як, наче, ніби, хто

Кирило лишився сам і байдужно дивився, як ніч обгортала садок - чорна, густа і тепла.

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить .

А хіба не святим став той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив  свою першу борозну?

А там, де сонце торкнулось вершечків дерев, листя спалахнуло золото-зеленим   вогнем і стало прозорим, як скло .

[ ], та [ ], ще [ ].              

[ ], до [ ].                          

 [ ], та [ ] [ ].

[ ], та [ ].

Мій голос журливеє щось починає, а струни твої на веселім ладу.

Гроза минула, і пахучі квіти усі в краплинах .

Посієм коло хижки мак-відюк, терлич посадимо коло порога, та й не приступиться ніяка сила.

Фронт мовчав, чи його не чути було за вітряницею .

Вона встала і виявилась зовсім не такою низенькою, як спер­шу здалося Луці

Неподалеку від гаю проходила дорога на Миргород, стоптана копитами коней, ліворуч - глинища, занесені снігом

У сатиновій сорочці, у полатаних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною й дітьми

Під гаєм хтось огонь покинув, чи подорожній там, чи косарі були, чи, може, вівчарі картопельку пекли

Ракета пливла в небі, і пливли тіні між високими торосами

І сяють радістю обличчя, і сонце весниться в очах

На хуторі вмирає день - і гасне перестигла бронза пшениць

Розумний біля вогню нагріється, а дурний спалиться

То заблищить самотня зірка, то срібним сяйвом вкриваються контури сизуватої хмари

Повітря тремтить від спеки, і в срібнім мареві танцюють далекі тополі

В залі спалахнуло світло, і впала дивна тиша

Аж раптом грім - і яблуня – надвоє

[ ], та [ ], ще [ ]

[ ], до [ ]

 [ ], та [ ] [ ]

[ ], та [ ]

Обважніле гілля дерев, зелень кущів, картоплі — все ніби порозбухало водою (О. Гончар).

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні (Л. Костенко).

Ясне сонце геть підбилося вгору, розсіває своє золоте марево по зеленій долині (Панас Мирний).

Квітчає парк падучим листом карнизи, ліхтарі, дроти, встилає килимом барвистим бульвари, вулиці, мости (І. Вирган).