Складносурядне речення

Вмирає людина, але живе краса.

Засуджують те, що не розуміють.

Підходиш ближче – нема нікого.

Багатому у двір котиться, а бідному – з двору.

крапки з комами

коми;  

тире;   

 двокрапки; 

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

А тобі якусь хвилю здалося, що зараз ось іде вона мимо криниці, під яблунею, хоч німб таки світиться довкола її посіченої сивиною голови.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю.  

Вітер віє на долину колише билину рід до роду листи пише та на Україну.

Ще сонячні промені сплять досвітні огні вже горять.

Явір зелененький на воду схилився козак молоденький сильно зажурився.

Вже тиха осінь ходить берегами на вербах трусить листячко руде.

Я приходив до дідуся, і коли він мав час, ми разом читали книжку.

Я приходив до дідуся, і, коли він мав час, ми разом читали книжку.

Я приходив до дідуся, і, коли він мав час, то ми разом читали книжку.

Я приходив до дідуся, а , коли він мав час, ми разом читали книжку.

Густа ,медова теплота високі налила жита.

Усе в чеканні спілі краплі рос, земля і місяць, вишні, і тополі.

Без чистоти душі і ясності серця віршів не буде.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

І плин Десни , і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Очі їхні - любов і благання.

На жаль, чудес на світі не буває.

Тугим прозорим потоком(від чого нам паморочилося в голові ) мчала Рось.

Світилися моря , мов сонечка рябі.

Їхали довго душними вулицями.

Люблю усі ліси і гори в рідному краю.

Ой, поділять тебе, земле, поділять.

Вантажать динь багряні кулі.

Незабаром і смеркне.

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Нас учили стрічати негоди та лиха грудьми.

Квітучий сад.Червона калина...

Надворі починало вечоріти.

Яких тільки вечорів нема на світі.

Будень і неділя – лінивому все безділля.

В сіні вогню не сховаєш.

З моря повіяло вітерцем.

Розквітнуть каштани весною.

Нове життя нового прагне слова.

Що посієш, те й пожнеш.

щоб побачити в ній своє відображення

і заспівали коники в соковитій траві

а ранкове сонечко визирнуло з-за хмари

намагаючись дістати її своїм гіллям

краплини дощу виблискували на траві

і було видно дерева понад шляхом

хоча небо все ще було затягнуте хмарами

яке було схоже на казку

дві

три

чотири

п'ять

дві

три

чотири

п'ять

1

2

3

4

кома

двокрапка

тире

крапка з комою

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих, не лякаючи нас.

Скрізь: в саду, на городі - усе тяглося до сонця й раділо йому, посилало тепло.

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі.

Гори затянуло імлою, і якби не гайвороння, то могло б здатися,що все спить.

Батьки допитувалися,чи скоро закінчиться війна, бо як іще далі,то й люду на світі не зостанеться

Людина - єдина істота, яка має відчуття історії, і коли воно згасає,то вона морально дичавіє.

Вони хотіли, щоб ми їм служили, але хто ковтнув волі, той уже не хотів тинятися по світі.

Білястий серпанок над городами, півні кричать, і птаство багатоголосе щебече.

Коли почалася гроза, гра припинилася, і діти кинулися бігти додому.

На селі хутенько,як сонечко закотилося, помовкли голоси й рух усякий завмер.

Де недавно були піски, наливаються соком плоди і хвилюються лани пшениці.

Синівська шана у батьківську сорочку вбрана.

Без охоти нема роботи

Розлогі верби. Затишок і тіні.

У травні все стихло навкруги.

Надворі починало вечоріти.

Яких тільки вечорів нема на світі.

Будень і неділя – лінивому все безділля.

В сіні вогню не сховаєш.

Закохану людину одразу помітиш. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 2-ї особи однини) 

Із глинища тягло холодом і запізнілою осінню. (розпов., просте, пошир., односклад., безособ., присудок вираж. особ. дієсловом, що має безособ. значення) 

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 1-ї особи однини) 

Корені лікарських рослин перед сушінням промивали в холодній проточній воді. (розпов., просте, пошир., односклад., узаг.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу мин. часу множини)