Складносурядне речення

Густа ,медова теплота високі налила жита.

Усе в чеканні спілі краплі рос, земля і місяць, вишні, і тополі.

Без чистоти душі і ясності серця віршів не буде.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

І плин Десни , і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

Очі їхні - любов і благання.

На жаль, чудес на світі не буває.

Тугим прозорим потоком(від чого нам паморочилося в голові ) мчала Рось.

Світилися моря , мов сонечка рябі.

Їхали довго душними вулицями.

Люблю усі ліси і гори в рідному краю.

Ой, поділять тебе, земле, поділять.

Вантажать динь багряні кулі.

Незабаром і смеркне.

Червона калино, чого в лузі гнешся?

Нас учили стрічати негоди та лиха грудьми.

Квітучий сад.Червона калина...

Надворі починало вечоріти.

Яких тільки вечорів нема на світі.

Будень і неділя – лінивому все безділля.

В сіні вогню не сховаєш.

З моря повіяло вітерцем.

Розквітнуть каштани весною.

Нове життя нового прагне слова.

Що посієш, те й пожнеш.

щоб побачити в ній своє відображення

і заспівали коники в соковитій траві

а ранкове сонечко визирнуло з-за хмари

намагаючись дістати її своїм гіллям

краплини дощу виблискували на траві

і було видно дерева понад шляхом

хоча небо все ще було затягнуте хмарами

яке було схоже на казку

дві

три

чотири

п'ять

дві

три

чотири

п'ять

1

2

3

4

кома

двокрапка

тире

крапка з комою

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих, не лякаючи нас.

Скрізь: в саду, на городі - усе тяглося до сонця й раділо йому, посилало тепло.

Ще сніг кругом, ще голі віти в дуба, і не курличуть в небі журавлі.

Гори затянуло імлою, і якби не гайвороння, то могло б здатися,що все спить.

Батьки допитувалися,чи скоро закінчиться війна, бо як іще далі,то й люду на світі не зостанеться

Людина - єдина істота, яка має відчуття історії, і коли воно згасає,то вона морально дичавіє.

Вони хотіли, щоб ми їм служили, але хто ковтнув волі, той уже не хотів тинятися по світі.

Білястий серпанок над городами, півні кричать, і птаство багатоголосе щебече.

Коли почалася гроза, гра припинилася, і діти кинулися бігти додому.

На селі хутенько,як сонечко закотилося, помовкли голоси й рух усякий завмер.

Де недавно були піски, наливаються соком плоди і хвилюються лани пшениці.

Синівська шана у батьківську сорочку вбрана.

Без охоти нема роботи

Розлогі верби. Затишок і тіні.

У травні все стихло навкруги.

Надворі починало вечоріти.

Яких тільки вечорів нема на світі.

Будень і неділя – лінивому все безділля.

В сіні вогню не сховаєш.

Закохану людину одразу помітиш. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 2-ї особи однини) 

Із глинища тягло холодом і запізнілою осінню. (розпов., просте, пошир., односклад., безособ., присудок вираж. особ. дієсловом, що має безособ. значення) 

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 1-ї особи однини) 

Корені лікарських рослин перед сушінням промивали в холодній проточній воді. (розпов., просте, пошир., односклад., узаг.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу мин. часу множини)