Складносурядне речення

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному не вдалося влучити. 

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане. 

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас.

Розрізняють три види складносурядних речень: зі сполучниками єднальними, протиставними та розділовими. 

У складносурядному реченні одна частина головна, а друга — підрядна. 

Складні речення поділяються на сполучникові і безсполучникові. 

Складне речення має дві або більше граматичні основи. 

Вони робили собі курбало у потоці, глибоке місце, і, роздягшись, бовталися в нім. (Просте речення з однорідними присудками.) 

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь. (Просте речення з однорідними присудками.) 

 Пісні, здається, гойдалися з нею ще у колисці, хлюпались у купелі, родились у її грудях. (Складне речення.) 

  Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати. (Складне речення.)

На клумбі цвіли жоржини, чорнобривці, пахло прив’ялим духом полину. 

Там вогко, сіно пахне цвіллю. 

Івана гукали од хати, але він того не слухав. 

Ось і хата дядька Себастіяна, на ній темніє велике гніздо, зверху в ньому живуть лелеки, під низом — горобці. 

На городі — картопля і соняшники, а просто над самою річечкою — якась комірчина. 

 Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи. 

На іржання білого коня коротким клекотом обізвався лелека — клекіт захлинувся в урочистій задумі. 

А довкіл: ні в лісі, ні на річці — ані лялечки, тільки луна котиться. 

Іван підійшов до вже зарослого окопу: прилетів раптом до того окопу і впав на одну з квіток лахматий джміль. 

Пахло далеким вітром, якого звечора не було. 

Сироватка рвонувся, але якась владна сила зупинила його, не дала схопитися на ноги. 

Книжна мудрість свята, її не потяти шаблею і з гармати не встрілити.

На грядках червоно виблискують скиби, а в борознах біліє опалий цвіт. 

Город копати було ще рано, але Миколка наточив рашпілем лопату, набив на граблі нового держака та й пішов згрібати під яблунями торішнє листя. 

 Вдень сонце пече немилосердно козацьке тіло, а вночі холодна вільгість пронизує до кісток.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть. 

Ви побачите сонячно розтрушений на снігу ліщиновий цвіт, а під снігом почуєте зненацька якийсь схлип. 

Скинеться зрідка у воді рибина, або нічний птах залопоче у темряві крилами. 

Загадка — це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний народною фантазією з весною. 

А пісок дедалі сипучіший, і мотоцикл з льоту раз у раз шугає в нього. 

Соснове гілля пошпигувало голками в щоки й крізь одяг чіпляло вологу лоскотну павутину на лоб, на вуха, на щоки, а плечі холодила роса. 

Не знайшли чай, чи ліньки було шукати. 

Якась вона добра була в той день, і її доброта проглядала чи не в кожному слові. 

Огонь пішов по жилах хлопця, і він ясно одчув у собі, ніби од сну пробудившись, одчув творця, художника.

Або сина його виженуть із гімназії, не давши йому докінчити курсу, або нехай він, батько, висіче сина різками таки тут, у Полтаві в гімназії. (Складносурядне речення з єднальним сполучником.) 

Колись на вершечку могили ще лежав велетенськип гранітний валун, і з нього було видно далі, аж за Дніпро, але його розтрощили блискавиці. (Складносурядне речення з розділовим сполучником.)

Розмножують горицвіт свіжозібраним насінням, та схожість його невисока. (Складносурядне речення з протиставним сполучником.) 

Темніли стрілки щавлю, та смачно вабила конюшина. (Складносурядне речення протиставним сполучником.)