Складносурядне речення. Узагальнення матеріалу.

На єднальні, розділові, протиставні.

На сурядні і безсполучникові.

На підрядні і безсполучникові.

На сполучникові і безсполучникові.

На ускланені і неускладнені.

З єднальними сполучниками.

З розділовими сполучниками.

З протиставними сполучниками.

Сполучникові і безсполучникові.

Єднальні, розділові, протиставні.

Іду я вольною землею понад схвильованим Дніпром і ніби з радістю моєю все обіймається кругом - і крила граючи чаїні, і шелест в дубові старім, і дим осель, і десь в долині ще лиш народжується грім.

Був зорепад і зелен сад, і ми були у парі.

Відійшла журавлина пора, відлетіли з озеречка й останні качки, і вже за хатою в золотій метелиці листу кружляє, гуде падолист.

Цвіла у серці квітка, й надив очі знайомий погляд хто зна звідки - з мінливих зірок, з цвіту дерев.

Ще квітнуть зорі, і в діброві зозулі ще не одцвілись.

Людина без імені - що сонце без світла : світло погасло - і сонця нема.

Серцю дано не бідніти, і думам не дано всихать !

Ще день - і в поле! Буде славна праця.

Я перо те візьму і журавкою стану.

Минулася буря - і сонце засяло.

Не треба сліз і не потрібен сміх.

Погнався за зайцем, а коневі голову зламав.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

Для кохання в нас часу мало, для мовчання - у нас віки.

Праця вчителя - це трудна, складна, але водночас і найблагородніша праця.

І, й, та, ні...ні, ані...ані.

Але, і, зате, проте, однак.

Та, ні...ні, чи, хоч...хоч.

Або, чи, або...або, чи...чи, то...то.

Не то...не то, чи то...чи то, але, хоч...хоч.

Задуми оповідань виникали, як правило, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя.

Чернишеві під час артпідготовки випало бути старшим, тобто командувати з'єднаним вогнем усіх трьох мінрот.

Із найнадійнішого джерела - з книжок Панаса Мирного - ми безпомильно дізнаємося про сокровенні думи і прагнення.

Цитати із дум та пісень без музичного їх оформлення, тобто без мелодії, а в думах ще й без супроводу кобзи, багато втрачають.

Я бажав поетові дальшого росту, тобто поширення і поглиблення, тематики і нових досягнень у мові і формі.

Ідуть часи, та материнські груди годують нам нащадків днем за днем, а значить - старості у них не буде, а значить - ми ніколи не помрем.

Вночі небо належить всесвіту, а вдень - землі, розцвітає її барвами й живе її життям.

Хоча б літ двадцять так прожити, а потім - ще сто двадцять літ.

Час зупинився, застиг, та ось краплини гойднулися невблаганно донизу, зникаючи одна по одній.

Можливо, вся у тому й суть, що люди в даль гуртом ідуть, та кожен має власну путь здобутків і нестям.

Хай в царство машинного дива йдемо, та житиме завжди поезія серця - велика й безсмертна, як серце само.

Бачите, між тими, хто творить, і хто любить, є щось спільне.

З очей спадає смута темно-сива, і синій блиск у погляді бринить.

Він - людина, і ніщо людське йому не чуже.

Не заглядає сонце в темний льох, та "за" бере початок в кожнім "проти".

Хвилина - це наче і мало, а подумаєш - багато.

Шахтар в забої вугіль добува, а ратай пестить ниву розмаїту.

Сучасний учень той, хто не копіює, а продовжує свого вчителя.

Вийду: а обрій - шипшинний, гляну: а небо - як ти.

А жайвір щебече, а сивий будяк посихає, а жито, як рута, як смута, зеленим вуском колихає.

Серед подруг сумна - їй пісні не пісні, і весна не весна.

Чужинця шани ждатимеш дарма - в твій слід він кине сміх-погорду.

Стою та слухаю і не наслухаюсь.

Сосни зашелестіли, і стало тихо-тихо...

Припадіть устами до джерел і плодів осені і відчуєте всі пахощі землі й повітря, сонця і води.

Відберіть у людини мову, і вона здичавіє!

А десь біжать залізні коні, і пахне холодом трава.

Зрештою, все на світі однакове, і світ однаковий.

І знову джміль розмружить квітку, і літо гратиме в лото.

Там соловейко вмер, і почорніли віти.