Складносурядні і складнопідрядні речення

Пісня шириться, росте, розливається на вечірніх просторах Дніпра.

Я для тебе, Вкраїно, віддам своє серце і душу.

Утікала в далечінь дорога, а з-за лісу насувалась тиша.

Земля цвіте і росами зоріє.

Ще над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом сизий деревій.

Хвилина і табун мов буря понесла.

Повітря тремтить від спеки і в срібнім мареві танцюють далекі тополі.

Ранок стрічав їх холодним дощем і плакав десь вітер в саду за кущем.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

Бліді на небі гасли зорі і вітер плутався в мережах верховіть.

До землі вже прихилився зоряний вечір а з городів запахло чорнобривцями і соняшниками.

Тільки невсипуще море бурхає десь здалеку та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Дунув вітер понад ставом – і сліду не стало.

Пограли гори-хвилі – і скіпок не стало.

І Дніпр укрили байдаки – і заспівали козаки.

Аж зирк – і наймичка ввійшла в двір.

 Достигла нива колосиста, і зріють яблука в саду.

То сонце вигляне, то знову туча, і блискавка, і дощ.

Сорочка біленька, але душа чорненька.

На столі з-під рушника виглядає житній хліб, а поруч темніє пучок польових квітів.

Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні уже восени.

Туман уже піднявся – і небо стало сірим.

Минає день, і світ згасає, і найсвітліший промінь згас.

То пронесеться над болотом чайка, то промайне бистрий чибіс. 

Приїжджайте частіше додому, бо не вічні ні батько, ні мати

Скільки є мудреців, та найвища завжди мудрість мами.

Я виростав серед пісень, які співала тихо мати.

Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом.

Мене ліси здоров’ям напували, коли ходив у їхній гущині.

І всі ми вірили, що своїми руками розіб’ємо скалу, роздробимо граніт…

Чим вище дерево, тим корінь глибше.

Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Коли вже народився ти поетом, за все відповідай у цім житті.

На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

Щасливий, непереможний той народ, що породжує своїх захисників і оборонців.

Даю тобі цей меч, дарма що ти не сильна.

Куди голова задумала, туди й ноги несуть.

Я побачив знов дорогу і ступив на неї сміло, щоб іти із часом в ногу.

Щоб прийшло на землю сподіване щастя, треба великої праці.

І рости, і діяти нам треба так, щоб аж гриміло з краю в край.

Як в нації вождя нема, тоді вожді її - поети.

Вночі йти гірською стежкою було небезпечно, так що туристи вирішили зупинитися.

Добре тому жить, чия душа і дума добро навчилися любить.

Гляне – холодною водою обіллє.

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутинь.

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб’єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга.

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянні, чудесні, горді діти землі, вірні діти труда .

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся, щаслива ніжна наречена.