СПР

 Молоді чорняві скрипалі позакидали назад голови так, що на них ледве держались шапки.

Хіба на Поділлі може народитися людина, яку б обминула пісенна стихія, щира вдача?

Справжній письменник повинен прагнути до того, щоб читачі глянули на себе, на свій народ його очима.

 Хоч земля ще й не протряхла після дощу, проте косарі, поспішаючи впоратись з урожаєм, уже таборились.

 Куди голова задумає, туди ноги понесуть.

Що темніша ніч, тим яскравіші в ній маяки.

Коли терпінню приходить край, народ мов буря.

Не бійся правди, хоч вона гірка.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спилила.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Ці місця стали дорогими для них уже тому, що тут ходили їхні хлопці, тут заліковували свої рани, звідси писали дівчатам листи.

 Як парость виноградної лози, плекайте мову.

Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани.

Розливається кров і по жилах тече, ніби пахне вона лободою.

 Зроби так, щоб серце моє солов’їне забуло очей тих блакить.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п’янили мою.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград,

І чим глибше за пагорби поринало сонце, тим нижчою співала заграва.

Поки геній стоїть, витираючи сльози, метушлива бездарність отари свої пасе.