Тире між підметом і присудком

Не будь тією людиною що догори щетиною

Думай не думай а вище себе не плигнеш.

Не міряй всіх на свій аршин.

На гривеник покупки а на карбованець крику.

Небо над дорогою синій кришталь.

Лелека символ батьківщини, сімейного щастя.

Чому саме верба одне з найшановніших дерев в Україні?

Наша ж історія культури це своєрідний храм, який цінний не тільки працею, що в нього вклали перші його будівники, а й працею всіх прийдешніх поколінь, без якої той храм давно перетворився б на руїни.

Київ це те місце, звідки тягнуться і куди стягуються всі нитки нашого культурного буття, а Софія – його образ.

Він надзвичайно відповідальна людина.

Поезія Кобзаря це програма самовдосконалення, національного будівництва.

Для мене Тарас Шевченко не тільки великий поет великого народу, а й символ

України.

Кожне покоління читає Кобзар як Святе Письмо книгу пізнання добра і зла.

Краса душі, краса любові найвища на землі краса.

Сивий коник то мій брат.

 Мистецтво найкращий педагог.

Говорити річ нудна.

Вірний приятель то найбільший скарб

То кремень, а не чоловік

Хліб усьому голова.

 Мої слова не зброя, а ридання.

Двічі по два чотири.

Душа моя пустка холодна й німа.

 Відчути в окопі живу душу біля себе це справжнє щастя.

Ці квіти спогади про світлі дні.

З неба як розтоплене золото ллється на землю блискучий світ сонця.

Мова зайшла про поему «Ave Maria» охтирську книгу Багряного.

У букварях ти наряджена і заспідничена поворозками зв’язана ледве жива...

От вони ці горожани!

Сталося все що мусило статись.

Тільки пісня моя - мов ридання 

Сухі гілки - це вже вінок терновий 

Ти не бійся дивитись в мої розтривожені очі, очі - вікна моєї душі.

Сіль пізнання - це плід каяття... 

Мистецтво - найкращий педагог 

Вчорашнє - ніби сон, що випурхнув з очей 

Ти - ранок мій, ти - південь мій i вечір. Ти - ніч моя

Сентиментів благеньким посагом обтяжувать душу - поганий смак

Небосхил для людини – якраз відповідна стеля 

Гнів народний - то наша зброя, кожен кущик ховає нас! 

Колодязь цей - моя радість, небо - моя світлиця

Мій труд - не горе, не приреченість, він шлях i щастя, i біди 

Вимагаєш сліпого послуху, забуваючи, що слухняність і покірність – це ще не ознака душевної доброти 

Ти мене словами не печаль. І без цього моя осінь – рання

Жита – думок одвічний заголовок

Життя мінливе і буремне.

Самотність як обірвана струна.

Чинити зло забава для безумного.

Ти чистота довірливість благословенна.