ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ. ПОВНІ Й НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

А І тоді сталося несподіване для хлопчика.

Б Зустрінеться зима люта.

В Внизу туманом дихають яри.

Г І нам робилося трохи сумно, проте ненадовго.

А Молюся, знову уповаю, і знову сльози виливаю. (неозначено-особове) 

Б Співаймо, сестрице, веснянку. (означено-особове)

В З молодої ольшини роблять свистки. (неозначено-особове)

Г  Решетом воду не носять. (узагальнено-особове)

А І Яремі дали коня зайвого з обозу.

Б Язиком поле не орють.

В Піду шукати миленького, втоплю своє горе.

Г З усіх садів пахло нагрітою на сонці корою дерев.

А Забудь мене, пташко, забудь, не журись.

Б Ніде не чуть людської мови.

В Задзвонили в усі дзвони по всій Україні.

Г Сумно, сумно серед неба сяє білолиций.

А З пісні слова не викинеш.

Б Вище себе не підскочиш.

В Видно пана по халявах.

Г За добро добром платять.

А односкладне, безособове

Б односкладне, означено-особове

В односкладне, неозначено-особове

Г двоскладне

А Добре діло роби сміло!

Б Як страшно знати правду без прикрас.

В Мені дали козацьку корогву і привілеї з королівським іменем.

Г Не називаю її раєм тії хатиночки у гаї над чистим ставом край села.

А І добре в такий ранок іти по опалому листю.

Б На живоплоті глечики взірчасті.

В На Великдень вітають один одного писанками.

Г Понад хвилі, понад море понесу з собою горе.

А Данило налягає на двері плечем, Кузька лапами.

Б Пішла селом, плаче Катерина; на голові хустиночка, на руках дитина.

В Де ж Катруся блудить? Попідтинню ночувала, раненько вставала, поспішала в Московщину.

Г Та хто ж на тій колясі був? Царівна?

А Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку лежанка — поряд з нею піл, під протилежною стіною незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

Б Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку лежанка — поряд з нею піл — під протилежною стіною незграбний, нічим не засланий стіл — а на ньому чималий окраєць хліба.

В Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку — лежанка, поряд з нею піл, під протилежною стіною — незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

Г Це була невеличка, вимазана білою глиною комірчина. В кутку — лежанка, поряд з нею — піл, під протилежною стіною — незграбний, нічим не засланий стіл, а на ньому — чималий окраєць хліба.

А А на долинці і на стежці знову ні лялечки.

Б — А хто мене збудив? — Либонь, весна.

В А чом же в тебе очі не зелені? Та ні, тепер зелені…

Г А дай сюди сопілочку. Хороша.

А Закохану людину одразу помітиш. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 2-ї особи однини)

Б Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую. (розпов., просте, пошир., односклад., неозн.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу майб. часу 1-ї особи однини)

В Корені лікарських рослин перед сушінням промивали в холодній проточній воді. (розпов., просте, пошир., односклад., узаг.-особ., присудок вираж. дієсловом у формі дійсн. способу мин. часу множини)

Г Із глинища тягло холодом і запізнілою осінню. (розпов., просте, пошир., односклад., безособ., присудок вираж. особ. дієсловом, що має безособ. значення)