Узагальнено-особові речення

Посадили над козаком явір та калину.

Виточу, вигострю зброю іскристу.

Швидко стало темніти.

Від своєї долі не втечеш.

Йдуть сміливо до бою за землю рідну свою.

Замріяно дивлюсь на зорі.

Співати всім і негайно!

З пісні слів не викинеш.

Сиджу в кав’ярні маленькій, п’ю каву, чорнющу, як ніч.

Вибери вершину і матимеш середину.

Грозовий і неспокійний серпень називають провісником довгої та теплої осені.

На берегах ночі дико, пусто.

Сутінь вечірньої мли.

Із хати світу не оглянеш.

У нашій сім’ї дуже шанують лелек.

Йшла на поклик моря по вулицях покручених.

Так хочеться побачити тебе.

Сльозами горю не поможеш.

Заходжу в воду і пливу до плеса.

Героя біля порога не саджають.

Забуто минуле давно.

Зберу дорогі самоцвіти, прикрашу волосся і руки.

Кирила повели на край міста.

За добро добром платять.

У короткого розуму язик довгий.

Жалій порожні слова, але не скупися на добрі справи.

Друга пізнають в біді.

У Київській Русі існували ради городян.

Роби добро та кидай його в річку.

Нічого не говорили поміж себе.

Шукай вітру в полі.

Любиш поганяти, люби й коня годувати.

Шукай правди у старих, а сили – у молодих.

З вогнем не жартуй.

Пролиту воду назад не збереш.

Вода крапля по краплі і камінь довбає.

Він і на холодну воду дує.

Говори мало, слухай багато, а думай ще більше.

За одного битого двох небитих дають.

Не берися не за своє діло.

Людей питай, а свій розум май!

Шилом моря не нагрієш.

У доброго коня верстви не довгі.

Чесне діло роби сміло.

Чесне діло роби сміло!

Не дивись на чоловіка, а на його діло.

Про добре діло говори сміло.

Покірну голову меч не січе.