Види складнопідрядних речень

щоб сховатися від пекучого сонця.

коли почало сходити сонце.

що давно обріс цікавими легендами.

аби до вечора повернутися додому.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

І де в світі тая сила, щоб в бігу його спинила.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Донька завжди вибирає кекси, які густо посипані цукровою пудрою.

Перед гостями стояв стіл, який застелили вишитою скатертиною.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

Верба- дерево, яке росте переважно біля водойм.

коли пастане слушна мить.

як велить чисте сумління.

про що мовчить більшість.

якщо наполягатимуть друзі.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

У гаю,...,свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу,... .

У тих місцях пісні,...,ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе,... .

Я дуже люблю день,.. .

Відчуття свята посилюється,... .

Нагадай час,... .

Речення,..., неускладнене.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце.

А там, де береза витісняла сосну, усе залито було вогнями.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

Добре, коли чоловік з характером.

Нас оточує воркування струмків, коли ми опиняємося в долинці.

Навіщо мені весна, коли твої очі- проліски?

Яке це щастя, коли стіл багатий і тісно за ним від рідні.

Скільки голів, стільки й умів.

Немає такого дерева, щоб на нього птиці не сідали.

Хоча була північ, спати не хотілося.

Та не злічить віків,що встигли вже пройти.

Не писав я до тебе останні два дні через те, що був у дорозі.