Види складнопідрядних речень

І припала ж така година, дуже радісна й трохи сумна: у Миколи були іменини.

Чули раніше хлопці, що любов змінює людину.

Вони танцювали доти, поки зовсім не потомились.

Багато на світі доріг, що ведуть до незнаних обріїв.

Був Микола від щастя п'яний, від хмільного людського добра.

І знов зацвіло його серце, бо воно було ще таке молоде.

То правда все, але не в тому сила.

. На те щука в річці, щоб карась не дрімав.  

Сонце любо усміхалося з синього неба, посилаючи на землю теплі, благодатні промені.

Марія квапиться у тінь, бо тут зрадливий ліхтар видасть очі і барви лиця.

І та рідна країна ростелилась перед ними, наче лежав красний, у веселі цвіти тканий килим.

Я люблю, щоб сонце гріло.

А я під буками, де сходяться дороги, хатинку виліпив.

Цілий тиждень живу і ходжу між левами, недаремно ж і місто взивається Львів

Інша сила, буйна, незборима, вогнем і пристрастю напоює ту річ.

Де творчості немає, там і життя нема.

Те, що почав він своє життя поразкою, не давало йому спокою.

Подивилась так, мовби на нього впало невідворотне лихо.

Може, тому, що весна буде ранньою, попит на насіння високий.

Як тобі розповісти, кохана, про любов неповторну мою.

І сонце, що світило з вишини, знов гріє душу.

Твоїм очам я вже не вірю, не вірю я твоїм сльозам.

Якби зірвать квітки з усіх планет, моя любов пахтітиме міцніше.

Чи доводилось вам чути, як чайка кигиче над морем.

Я люблю, як, буває, осінню пахне яблуками в хаті.

Я чуюсь так, що зичу й молодому.

Доки вона йшла поряд з Лавріном, доти на неї наче південне сонце світило.

Де сила панує, там правда мовчить. 

Та сутінки і марення нічні мене назад вернути закликали у місто, де світилися вогні.

Хоч я був інколи лихий, все ж таки зі старшими вітався чемно.

Як немає сили, то й світ не милий.

Де селилася людина, там виростали дерева.

За ту мить треба відступити вбік, щоб камінь не накотився на нього .

Був не в силі я висловить муки, що туманила думи мої.

Поважайте його, діти, бо то батько сивий.

Війна - це тир, де цілий світ - мішені.

Долиною полилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву.

Од квіту вишень стало в світі біло так і чисто так, хоч вікно – навстіжень.

Де прикрили солдати цю землю грудьми, розквітають травневі сади.

Народ захоплений танцем і все звужує коло, так що танцюристи мов у криниці

коли сонце заховалося за хмару.

хоча негоди прогноз не обіцяв

так що птахи вмить розлетілися

що аж шибки затряслися в домі.

У гаю, … , свято весни вповні.

Чекай мене біля ставу, …

У тих місцях пісні, … , ліризм посилюється.

Виглядатиму тебе, … .