Види складнопідрядних речень

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Щасливий тим, що живу тобою, Вітчизно рідна – земле сподівань.

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Зорею станьмо для людей отих, яких на світі вже нема в живих.

Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті.

Все, що відбувається в світі природи, має свій смисл.

Під тихе рипіння морозу я казку стару пригадаю, як тихо шепочуться лози весною в подільському краю.

Туди, де образи кохані, душа окрилена летить.

Те, що було, минулося і знову не буде.

З дороги видно було, як вився у низині кривульками глибокий та каламутний Прут.

Щасливий той, хто виріс на Дніпрі, перетинав його бистрінь глибоку.

Десь високо в небі, під самими зорями, що вже меркли і гасли, погуркував літак.

Посеред ріки, де протікала бистрінь, зашипів, увігнувся і тріснув кількома сліпучими промінцями ясний лід.

Як радію за ту людину, що загублену радість знайшла.

Щасливий майстер, що з тяжкої брили прекрасну постать висікав на радість

людям.

Ми розвіяли хмари похмурі, щоб над нами сіяла блакить.

Де б у світі я не мандрував, завжди прохолодою сріблиться в пахощах густих калин і трав дзвонкова одстояна криниця.

Ти прийдеш до мене, коли мороз намалює на вікні візерунки.

Про веселку складали легенди, її наділяли дивовижними властивостями.

У скандинавських міфах веселку вважали мостом, який сполучає небо й землю.

Пройшла гроза, і ніч промчала.

Виграючи розмаїттям кольорів на блакитному небосхилі, веселка в усі часи не

давала спокою людській уяві.

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу.

Умій жити так, щоб у тебе з другом була єдність духу, ідеалів.

Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Вода стояла на луках, скільки бачило око.

Коли в людини є народ, тоді вона уже людина.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебедонька в воді.

Добре, коли чоловік з характером, з переконанням і хмелем неспокою.

Які б то звуки розітнулись, коли б ви дивних струн торкнулись!

Я обов’язково зателефоную, коли повернеться тато.

Яке це щастя, коли стіл довгий і тісно за ним від рідні.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

За лісом, що темнів на схилі гори, спалахнула пожежа.

І жодної миті не можна повернути, щоб заново, по-іншому прожить.

Ручки туго позатягувані у блискучі печатки, так що і пальців зігнути не можна.

Там, де Дніпро гримить і лине, уже поставила турбіни міцна робочого рука.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродять серпень по землі моїй.

І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

А Був гарний, літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним сад, город, соняшники, й мак, і ниви за городом (За О. Довженком).

Б Засинаючи я ще чув, як увійшла мати, як укропом, соняшником і росою запахли її одіж і руки (За М. Стельмахом).

В Старезний, густий, предковічний ліс на Волині (Леся Українка).

Г Луки, гори, пишні сади – все зелене й принишкле (За О. Гончаром).

В давніх літописах наших єсть одно оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний).

Землю, що крила дала мені, довічно буду любить (Ю. Петренко).

Я хочу, хочу в це повірити, що світ стоїть на доброті (А. Малишко).

В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла (В. Сосюра).

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало (Т. Шевченко).

У кожного чоло життя і жаль порили і в оці кожного горить любові жар (І. Франко).

Місяць зійшов над морем і скелі ближчими стали (М. Коцюбинський).

В очереті кахкала дика качка і сплескувала велика риба (Ю. Мушкетик).

День був душний, незважаючи на те що краплі учорашнього рясного дощу іскрились на траві.

Уже зоря золоторога, де полинами зацвіло, кладе на огненні пороги своє сивіюче крило.

Якщо справді все описане для майбутнього фільму не підійде, тоді давайте краще першу частину кінокартини почнемо з пісні.

І коли я по рідній стежинці в отчий дім повертаю здаля, зустрічають мене чорнобривці і сміється батьківська земля.

Погода стояла сонячна, так що шибки на вікнах миготіли.

Грім розмахнувся і вдарив так, що здригнулась бджола.

Клянусь боротись до загину так, як боролися батьки.

Так гарно тут, що шкода ступати по непорочній сніговій білині.

Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас було.

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з острова нанесло намулу.