Відокремлене означення

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

 Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно.

Дедалі попадалися вже сосни старі руді кострубаті.

Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Подали чудовий торт з вишнями й горішками по біло-рожевому кремі з шоколадом по краях.

Невтомний розум людини втілений у корисний труд окрилює її й наповнює життя світлом.

Потім він танцював зі схожою на гречанку дівчиною з довгими косами у білій сукні на високих підборах.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий поринув у солодкий сон.

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда, й обважнілий, поринув у солодкий сон,

Уже під захід сонця лелека, натомлений за день, повернувся до свого гнізда й, обважнілий, поринув у солодкий сон.

Я в центрі кола, визначенім сонцем, заглиблю руку в чорний чорнозем — і стеля над готичним храмом сосен спаде на мене зливою озер.

Знеохочений, до рідного дому блудний син обминає його і йде на знадливі вогні у вікнах чужого дому.

Пристанційні вогні обмацують тіло ночі, зі сну вологе, і колеса абзац за абзацом перечитують повість дороги.

Людина не позначена любов'ю не зможе звести серця для добра.

Вишитий руками матері рушник оберігає дитину від зла та нещастя.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

туман швидко розсіявся

і було досить прохолодно

осяяний сонячним промінням

Зачаровані подорожні сиділи навколо й мовчали. 

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

А он де старе Монастирище колись невеличке козацьке село.

В далині осяяній срібним промінням стояли лани золотого жита й пшениці.

хвилястою лінією

однією лінією

пунктирною лінією

не підкреслюється

Досвітні вогні переможні урочі прорізали темряву ночі. (Леся Українка)

День залитий сонцем поволі згасав. (І. Коваль)

Дні летять повні сонця й музики. (В. Сосюра)

Бійці боролися мужньо і не шкодували свого життя.

туман швидко розсіявся

і було досить прохолодно

осяяний сонячним промінням

сірий

стояла ніч

темна

темна, холодна, вітряна

холодна, вітряна

Головні члени речення

Головні та другорядні члени речення

Другорядні члени речення

Звертання

З доріг життя сховавши втому, я в отчий край вернусь назад.

Переляканий, розтривожений, я вискакую в затоплений місячною повінню двір.

Мені вже, вірите, набридли мандри по чужих краях

Крім повівання пахучого повітря в розквітлому гіллі саду.  

Зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені, ми входимо в ліс.

Солідна віком і творчою практикою людина, він був у розпачі.

Тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать вдалині темну непорушну гору якусь

Там, замість житечка, в теплее літечко терен зацвів.

Розрум'янена, ошаліла, Тоня з розгону налітає на брата, кидається йому на шию.

Схилились два самітні клени, читаючи весни буквар

Було це в місті Малині, там жив Іван Іванович, районний лікар.