Відокремлені члени речення 2

Море все хлюпочеться, від місяця ясне.

У тебе сяють сумні очі — синя далечінь.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Нині поет має сумнів, чи у світі щось було, окрім морозів, голоду та снігу.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Море все хлюпочеться, від місяця ясне.

У тебе сяють сумні очі — синя далечінь.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Нині поет має сумнів, чи у світі щось було, окрім морозів, голоду та снігу.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Море все хлюпочеться, від місяця ясне.

У тебе сяють сумні очі — синя далечінь.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Нині поет має сумнів, чи у світі щось було, окрім морозів, голоду та снігу.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Море все хлюпочеться, від місяця ясне.

У тебе сяють сумні очі — синя далечінь.

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе, добро і правдо віку.

Нині поет має сумнів, чи у світі щось було, окрім морозів, голоду та снігу.

Музеї мовчать, увібравши в себе минуле.

Карає час, всевладний цар і кат, того, хто слово винесе на продаж.

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Ми в одвіті за своїх синів, за батьків і їхню тиху старість.

3 фронту вернувшись, батько сіє край  шляху жито.

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Карає час, всевладний цар і кат, того, хто слово винесе на продаж.

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Ми в одвіті за своїх синів, за батьків і їхню тиху старість.

3 фронту вернувшись, батько сіє край  шляху жито.

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Карає час, всевладний цар і кат, того, хто слово винесе на продаж.

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Ми в одвіті за своїх синів, за батьків і їхню тиху старість.

3 фронту вернувшись, батько сіє край  шляху жито.

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Карає час, всевладний цар і кат, того, хто слово винесе на продаж.

Повиті в ніжний іній, пущі стоять сріблясто-голубі.

Ми в одвіті за своїх синів, за батьків і їхню тиху старість.

3 фронту вернувшись, батько сіє край  шляху жито.

Нікого тут нема, крім мене й господині.

Зводиться повний місяць, дроблячи світлом хмари.

Річки нуртують, розповнілі, і роздаються в берегах.

На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно смуги темені.

Найбільше у світі безчестя — золоте наше слово забуть.

Сини солдатів, ми відповідаємо за кожне слово, за життя і хліб.

Зводиться повний місяць, дроблячи світлом хмари.

Річки нуртують, розповнілі, і роздаються в берегах.

На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно смуги темені.

Найбільше у світі безчестя — золоте наше слово забуть.

Сини солдатів, ми відповідаємо за кожне слово, за життя і хліб.

Зводиться повний місяць, дроблячи світлом хмари.

Річки нуртують, розповнілі, і роздаються в берегах.

На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно смуги темені.

Найбільше у світі безчестя — золоте наше слово забуть.

Сини солдатів, ми відповідаємо за кожне слово, за життя і хліб.

Зводиться повний місяць, дроблячи світлом хмари.

Річки нуртують, розповнілі, і роздаються в берегах.

На лівобережжі, замість верб і чагарників, видно смуги темені.

Найбільше у світі безчестя — золоте наше слово забуть.

Сини солдатів, ми відповідаємо за кожне слово, за життя і хліб.