Відокремлені члени речення

А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торгова могутність

Венеції блискучої володарки морів, що мала непереможний флот і переповнені золотом банки.

Людський хлопець дядька Лева небіж Лукаш на ймення.

Бегемот або гіпопотам живе в ріках й озерах Африки.

Не значило це, що був він естетом у звичайному значенні слова або що був

байдужим до моральної чи соціальної правди.

 Як сестра схилилась над тобою невтомна подруга сувора творчість

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

 Вустя нічого не бачила, крім отих невидних струмків.

Там, замість життя, в теплеє літечко терен зацвів.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук.

„Запам’ятайте, – говорив учитель, – Вітчизна починається з берізки посадженої

своїми руками, з прозорої водиці зі струмочка, що протікає поруч із вашим домом”.

Картоплі по пояс густі непролазні.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Намита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки

глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюся й поклонятимуся все життя, річко моя дорога й велика.

І очі мої, і мій слух – усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі,

чорняві, круглолиці і з ямочками на щоках.

Окрім гри на сопілці, Хома провора дуже любив пісні.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись

солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими

лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні,

прозорі тканини.

 Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими

килимами, дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч

холодному вітрові.

Археологи і палеонтологи в глибинах канівських ярів читали, як по відкритій

книзі природи, історію невпинного розвитку життя на планеті Земля.

Довідавшись про утворення й археологічне минуле гір, що сусідять зі славним

Дніпром, зважтеся на подорож у наш мальовничий край, аби на власні очі побачити кожну з них.

Пізніше, у шкільні роки, учитель історії на простих прикладах пояснював,

що таке любов до своєї землі.

 Глибоко в душу запали мені слова вчителя, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи й примножуючи її.

 Осінній ліс, осяяний вранішніми променями сонця, здавався казковим.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації

з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

Переляканий запорошений снігом без шапки счав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Веселий гостинний він любив товариство.

Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Зупинився біля мальвами закосиченої ліси.

На призьбі затіненій розлогою грушею хтось заворошувся встав.

Вже видно червоні очі й тремтячі рожеві храпи коней спотворені люттю

обличчя верхівців.

 Насмерть перелякана козаками шляхта сховалася за міськими мурами.

З’єднане з основними силами селянсько-козацької армії військо Кривоноса

становило велику силу.

Це були неприємні і страшні озера з чорною водою і чорними торф’яними

берегами.

 В хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами

з нужденним блідим лицем та смутними очима.

А далі – густо обсаджена липами й осокорами алея.

Усіяна колосками земля пахла соком скошених трав.

Знесилений кінь зупинився важко дишучи.

Рівний залитий сонцем степ доразу принишк.

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе

крижаний панцир зими.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед

хати.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Тим прекрасніші були її чорні брови теплі вологі очі обрамлені пухнастими віями білий разок зубів у розхилі повних схожих на достиглі вишні тремтливих губ.

Селяни намагалися якнайшвидше зібрати своє збіжжя щоб заходитися коло

панського кинутого напризволяще хазяїнами.

 Перед його очі спливло улесливе обличчя військового осавула хитрий лисячий погляд зігнута в поклоні постать.

Аж ось вийшов секретар молода білява дівчина.

Він мчав прямо на козака поставленого Максимом.

 – Ну самі розумієте я полковник призначений польськими властями не міг не

виконати такого наказу.

 І покриті памороззю вуса і злинялі очі і давно зівялі щоки і висохлі руки

старого Потоцького все бентежило пригнічувало лякало.

Вабили погляд лісові ягоди а саме терен глід ожина шипшина.

Він знітився скулився приріс до довжелезної масивної лави застеленої

ведмежими хутрами й чекав грози.

Ненажерливий вогонь шматував ще зовсім сонну землю покриту килимом із

торішнього листя.