Відокремлені обставини

 відокремленим додатком

відокремленим означенням

відокремленою прикладкою

відокремленою обставиною

Внаслідок затримки в дорозі, ми не встигли на вечірній потяг.

Я тільки тепер побачив село – нужденну купку солом’яних стріх.

Із калиною в народній пісенній творчості часто асоціюються патріотичні почуття, любов до Батьківщини.

І завжди він відчував чарівливу цілісність її материнського погляду, животворний його магнетизм.

Ліс наблизившись, перетворився із голубого на зелений.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабині молитви.

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи, мир і благодать.

Налякалася сарна й щезла, в гущині залишивши сліди на росі.

А пісня, наростаючи, пливла над берегом.

Легенько падаючи, листочки лягали на землю.

Зігнавши із себе ранкову прохолоду, степ виграє зеленими барвами.

Попустивши повіддя, білий кінь летить у степи.

Полягали спати, повечерявши.

Падаючи, листочки витанцьовували вальс.

Струмок збігав, до себе ваблячи людину.

Посміхнувшись, письменник сів писати наступну книгу.

Вона прийшла, заквітчана і мила, і руки лагідно до мене простягла.

Співають ідучи дівчата.

Сади омиті музикою згадок, ковтають пил міжселищних доріг.

Зморений страхом, безсонням і холодом, Олег заснув.

Широке соснове гілля, наїжившись дивиться вгору.

Причаївшись у малині за смородиною, я слухав бабині молитви.

Над хатою піднялись у небо голуби знаменуючи, мир і благодать.

Налякалася сарна й щезла, в гущині залишивши сліди на росі.

Відпочивши, мої друзі пішли працювати знов.

Квіти, стуливши барвисті пелюстки, заснули міцним сном.

Незважаючи на несприятливу погоду, робота йшла жваво.

Та птах, як і раніше , прилітав до свого гнізда.

Боровсь Еней з своїм, сердега, горем...

Незважаючи на малюсінький вітер, парило і робилося душно.

Був у дорозі їм загадковий знак з неба - затемнення сонця.

Тепер він мав горде переконання, своє, ні в кого не позичене.

Мати припадаючи на коліно жала серпом лепеху.

Стоячи за огорожею кущ акації заглядав у самі вікна.

Долаючи перешкоди загартовуєш себе.

Вона працювала не покладаючи рук.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні.

Була ніч темна, але тиха.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п'ють.

Така розкинулась чаруюча краса висока і нетлінна, що хоч спинись і з Богом говори.

Абрикоса цвіте, промениста, натхненна, крислата...

Скроплений, живлющою росою паросток пробився на світ.

Мокрі, стомлені, але радісні усміхнені ми входимо в ліс.