Відокремлені прикладки

Сільський чабан, дід Свирид, показав та розказав мені,

як із тієї солом’яної стріхи бриля шити.

На сцені актори виконують п’єсу, яку створив письменник-драматург.

На ослінчику вона, матуся, сидить.

Дмитрик, восьмилітній хлопчик, вискочив з душної хати.

Натяки на якісь факти, посилання на імена, що колись

добре були відомі, тепер не хвилюють уяву.

Дочки — Ольга й Олена — визбирували на городі картоплю.

Дерева були єдиним захистком усьому живому — птахам, тваринам, комахам.

Отаман полюбив Миколу і настановив його за крилаша, себто

свого помічника.

Орфографію, або правопис, людина засвоює ще в школі.

У тій хвилі роздалося за дверима в сінях шуркання чобіт, тобто знак, що хтось із села прийшов.

Ці велетні, тобто величезні дерева, ростуть далеко одне від одного.

Література минулих століть рясніє образами, які запозичили з Біблії й античної міфології.

Ще дивовижніше бачити людину, яка зроблена з каменю, краєвид, що відтворений фарбами на полотні.

Образи мистецтва, зокрема літератури, ми домальовуємо нашою уявою.

Тут будують бази відпочинку, тобто пансіонати.

Зусиллями цих людей бізнесменів і лікарів зводиться бальнеологічний центр, так звана бальнеологія.

Кладуться скиби, чорні та глибокі, довгі-предовгі.

Хвилі чудернацькі, морські баранці, грайливо накочуються на золотистий берег Арабатської Стрілки.

Азовське море, перлина півдня України, гостинно зустрічає відпочивальників і туристів кожного року.

Піщана коса, унікальне явище природи, має безліч цілющих джерел, що приваблюють багатьох туристів.

Там її познайомили з молодим студентом медицини, Михайлом Вовком.

У довгій вузькій вулочці, затопленій кіньми, волами, людьми, чути регіт, сварку, торгування.

Бабуся, батькова мати, мала золоте серце і славу на далекі села.

Моя мати, Стефанія Степан, ходила 1924 року на український

тайний університет.

Ліси шумлять, моє зелене віче.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.

Капітани, посліплені в морі, не сходили Марії з думки.

Одягнена в батьків кожух, Марія не боялась холоду і впевнено ступила через поріг.

Рівний, повитий синюватою млою, він здалека майже зовсім зливається з поверхнею моря.

Вона, стримана й чемна, була дуже вродливою з лиця.

Соняхи, щирі огнепоклонники, сходу кивають злотоголово.

В голосі вартового бринять людяні нотки, теплі, співчутливі.

За вікном спить ніч, в темне небо загорнена, зорями прихорошена.

З природи мовчазна, вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

У червонім намисті, зав’язана великою хусткою, Марта була дуже гарною молодицею.

Нічка в чорному –  вдова – сипле зорі з рукава.

Ніс у дзьобі когось довгоносий лелека, натомився, сердега, та й сів у капусті спочити.

Налита сонцем і вітрами, хлюпоче веслами весна.

Взялися медом золоті лелітки, дощем умиті, чисті і ясні.

А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда.

Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.

Ксенія, мати, багато вже начулася синових розповідей.

Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг.

Невідомий нікому, сідаю на лавку, слухаю і дивлюся.

Всміхнулась йому, хліборобові, доля – дарує такий запашний коровай

Сторож, несучи сніданок, стукнув дверима.

Повечерявши, полягали спати.

Сікач, незважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги, дуже прудко бігає.