Вставні слова

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Рушив пароплав, покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

Він знає це певно.

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли.

Видно, знову нам доведеться йти пішки.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

І ось, нарешті, вершина.

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

На щастя, підходив Андрій.

Вони встали й пішли — обоє чомусь засмучені — і вже до самої домівки мовчали.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були при-кладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.

Кажуть, сніг на полі — хліб у коморі.

Хвала Богові, я вільна тепер.

Боже, яка моя мама красива — як на іконі Марія.

Найвідоміший я у своєму селі після Гоголя, звісно, і після Тараса.

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Не сходить сонце на Вкраїні, напевне, й місяця нема.

Вставне словосполучення

Вставлене речення

Відокремлений член речення

Звертання