Вставні слова, словосполучення, речення та звертання. Самопідготовка

2

3

4

5

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь — звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Усе іще буде що може бути.

Може праця хліб благословляє...

Вони може й старалися але не вдалося перемогти.

Якщо не сьогодні то може зробимо це завтра?

Злива тривала майже годину. 

Сонце зайшло проте  ще було видно.

 Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий.

 Мабуть ніщо так не радує людський зір як зримий результат роботи.

Навіть весна посміхнулася зорям.

 Отже травень завітав до нас у гості.

Ми безумовно раді зустрічі із теплою весною.

Будь ласка заспівай нам пісеньку веселу.

 Мова  це без сумніву фундамент культури.

 Буває часом сліпну від краси.

На жаль чудес на світі не буває.

Може ви чули як пахне земля?

Не жартуй наді мною, будь ласка.

 Мабуть, день і ніч дивився б картини.

  А хлібам колосистим, здається, немає кінця.

  Звісно, то скрипіли охоплені полум’ям осені дерева.

Дещо правда, піднялось із тії неслави.

Це була, так би мовити наша фамільна ворона.

Одне слово летимо вже через Гімалаї.

Мужність, як правило – скромна.

Ось, наприклад, назви нових сортів квітів: тюльпани „Мідний вершник”, „Синій птах”, флокс „Декабристи”.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало.

На щастя, підходив Андрій.

Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.

Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну...

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль.

І ось, нарешті, вершина.

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила.

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення.

Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли.

Видно, знову нам доведеться йти пішки.

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Він знає це певно.

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

Певно руїну та буря зробила?

Я все-таки не зможу вам допомогти.

Мені здається це все смішним.

Зараз весна авітаміноз мабуть почався.

 На щастя я вже не сподіваюсь.

 Хлопець очевидно, не зрозумів запитання.

Як, не дивно, дядько не на жарт перелякався.

На щастя, нам вдалося цього року відвідати кілька визначних місць.

 Такої гарної днини цього року, вже мабуть, не трапиться.

Яка ти розкішна земле весело засівати тебе хлібом

Ластівочко звідкіля ти прилетіла?

О слово рідне орле скутий

Мамо зваріть супу!

Ой місяченьку не світи нікому.

Купало Купало даруй мову рослинам.

 Запалай мені вогнику крилатий полум'ям привітним і незлим.

Ой не шуми луже.

Благословенний будь мій, краю рідний.

 Не стелись, тумане, не шуміть, тополі.

Україно! Ти для мене диво!

Зоре моя вечірняя, зійди над горою.

Всяке трапитись може на довгім віку.

 Злива тривала майже годину.

Може ви чули як пахне земля?

Та ніч була на диво схожа.

Може, зламатися тіло, але ніколи - дух.

Здається, загримів десь на небі грім.

Здається, вічністю буття маленька мить.

 Уже скоро мабуть, почнеться урок.

Фортецю, певно, легше взять ворожу.

Львів, уявіть собі, мені дуже сподобався.

Отже, найдорожчою людиною для кожжної людини є мати.

І найвища, по-моєму, краса - це краса вірності.

Вельмишановно Світлано Павлівне!

Друже Богдане!

Глибокоповажний пане президенте!

Добродію Максименко!

Зв,...

..., Зв.

..., Зв, ...

Під хатою заночуєм, сину мій Іване!

Плачте, діти козацькії, така ваша доля!

Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, що будем робити?

Звертання— це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Звертання можуть бути непоширеними й поширеними.

Звертання у реченні виступає підметом

Ой дівчино шумить гай.

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора.

Понеси мене на крилах радосте моя.

Старі дуби спасибі вам за осінь.

Ти мене кохана проведеш до поля.

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Мій Боже милий як-то мало святих людей на світі стало.

Спасибі Вам мамо за вічну любов і за всю неоплачену ласку.

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

підметом;

не є членом речення;

додатком.

На жаль, у мене нема знайомих у Києві.

Ой не сійтесь, сніги.

Всяке трапитись може на довгім віку.

Видно шляхи полтавськії і саму Полтаву.

Люди різне [...] про цей випадок.

[...] людині властиво помилятися.

У народі [...] мовчання це золото.

Брехню [...] різними словами а правду тільки одним.

це слово або сполучення слів, що називає особу (рідше предмет), до якої звертаються.

слова (словосполучення, речення), які граматично не пов*язані з членами речення і виражають ставлення мовця до висловленого.

слова, що виконують одну синтаксичну роль, відносяться до одного й того самого члена речення.

Справді за дурною головою — ногам діло.

 Я вас справді не розумію. 

Він принаймні вибачився.