Вставні слова

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила? 

Він знає це певно. 

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

У північ, може, в південь, на світанні ми пригорнемося до рідної землі, і будуть люди цілувати в шані поранені солоні шинелі.

Правда, дими враз щезли, зате біля сахарні роїлась купа людей і чорніли підводи.

У всякому ділі є свої майстри і своє, так би мовити, натхнення. 

Раз ласуни, як водиться у них, поснідать добре захотіли. 

Видно, знову нам доведеться йти пішки.

Парубок спершу, мабуть-таки, чи й не прийняв її за ту польову царівну... 

Відповідь він надіслав лише сьогодні, на жаль. 

І ось, нарешті, вершина. 

На мене хтось-то набрехав (бодай би той добра не знав!), що я хабарики лупила. 

Там, кажуть, з гір усю країну видно.

На станції Гребінка у вагоні, нарешті, попросторішало. 

На щастя, підходив Андрій. 

Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали. 

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом як для учителів, так і для учнів з усіх поглядів.

Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

Світає. 

Висока трава. 

Не можна зловить вогонь. 

В нашій хаті – наша правда й сила. 

І горить на крилі небокраю вечорова зоря золота.

Дещо правда, піднялось із тії неслави. 

Це була, так би мовити наша фамільна ворона. 

Одне слово летимо вже через Гімалаї. 

Мужність, як правило – скромна. 

Ось, наприклад, назви нових сортів квітів: тюльпани „Мідний вершник”, „Синій птах”, флокс „Декабристи”.