Вставні слова (словосполучення, речення). Розділові знаки при вставних словах

отже

мабуть

а втім

навіть

Чужа душа то кажуть темний ліс.

На диво птахи ще не відлітали у вирій.

Мабуть сонця сьогодні буде мало.

Отже червень починаються канікули!

Навчи мене своєї пісні — радості своєї туги — вірності навчи.

Ось воно його довгождане щастя.

Звичайно часом там і жарт бринить солоний і сміх що котиться аж за далекі гони.

Як не було талану не буде й долі.

А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив біля телеграфного стовпа, на дорозі, де мав іти той бідолаха-бухгалтер.

На жаль, реальне життя знекровлює найчистіші мрії.

На його щастя розмову, проваджену до його приходу, як видно, не було закінчено, а цікава мабуть, була.

Може, й ти, мій сонний люде, знайдеш сну кінець.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Поки працювали в полі дощу на щастя не було.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Наш тренер… Дніпро перепливти.

… весна вже настала?

Кожен … мріяти про велике.

Україна … знову перемогти.

Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Довженко-оповідач, здається мені, перевершував Довженка-художника.

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Життя (кажуть) прожити — не поле перейти.  

Кожен має посадити в житті, принаймні, одне дерево.

І от, нарешті, засиніли Дніпропетровщини лани.

Вітер дужчав принаймні очерет шумів так що заглушив навіть думки.

Як не гуляла війна по висоті проте не все ще спалила.

На думку професора посилається більшість викладачів.

Можливо блискавиць крило ці горді коси заплело?

Вже почалось, мабуть, майбутнє, оце либонь вже почалось.

Вже почалось мабуть майбутнє, оце, либонь, вже почалось.

Вже почалось, мабуть, майбутнє, оце либонь, вже почалось.

Вже почалось, мабуть, майбутнє, оце, либонь, вже почалось.

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Товариш, видно: не зрозумів жарту.

І от, нарешті, засиніли Дніпровщини лани.

Кожен має посадити в житті, принаймні, одне дерево.

Того можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

Пам'ятки української вишивки, на жаль, збереглися лише за кілька останніх століть.

І не вертайся, навіть, у знемозі, коли прямуєш по своїй дорозі.

Місяць хоче мабуть погрітись, суне в шибку свій блідий диск.