16 червня о 18:00Вебінар: Збереження здоров’я дітей з особливими освітніми потребами

ЗНО 2021. МОВА 10 варіант

Додано: 22 травня
Предмет: Українська мова, 11 клас
Тест виконано: 115 разів
33 запитання
Запитання 1

Правильно підкреслено літеру на позначення наголошеного звука в слові


варіанти відповідей

олень

колесо

читання

випадок

Запитання 2

Частку не треба писати разом у варіанті

варіанти відповідей

не/зовсім зрозумілий

зошит не/підписано

не/всі з цим обізнані

не/забутня подорож

Запитання 3

Суфікс -ов- має прикметник, утворений від іменника


варіанти відповідей

плащ

читач

ситець

насіння

Запитання 4

Помилково вжито слово в рядку

варіанти відповідей

розв'язувати задачу

уникнути небезпеки

заказати букет квітів

перекладати болгарською

Запитання 5

Неправильно утворено форму слова у варіанті

варіанти відповідей

пане Костянтине

для всіх дослідників

восьмидесяти років

візьмімо участь

Запитання 6

Спонукальним є речення

варіанти відповідей

Жінки втомились бути непрекрасними.  

За правду, браття, єднаймось щиро.

Весна прийшла, та якось несподівано!    

Шматок змелі, ти звешся Україною.

Запитання 7

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Фразеологізмом є вислів

варіанти відповідей

на рівному місці

високий морок

не вмерла зірка

темрява минулого

Запитання 8

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Окремо в цьому тексті треба писати

варіанти відповідей

як/би

про/те

до/низу

що/миті

Запитання 9

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Простим реченням з відокремленою обставиною є

варіанти відповідей

2

4

6

12

Запитання 10

Прочитайте текст і виконайте завдання.

(1) Боляче буває дивитися, як падає зірка. (2) Як/би хотілося запримітити, звідки вона зірвалася й куди мала б упасти спіткнувшись на рівному місці. (3) Дивишся у високий морок, де щойно був залишений слід. (4) Дивишся, вражений, сподіваючись, що не вмерла зірка, що спалахне вона в іншому місці. (5) Про/те ні, не спалахнула. (6) А потім не встигаєш помічати, де й котра зірка зірвалася, полетіла до/низу. (7) Що їх манить туди? (8) Що жене їх стрімкими табунами? (9) Яка непереможна сила старої землі? (10) Чи не та сама сила, що пробуджує в мене любов до неї, що все тримає на цьому світі? (11) Оглянься! (12) Прожиті твої дні летять слідом за тобою, що/миті згасаючи в темряві минулого...

Пунктуаційну помилку допущено в реченні

варіанти відповідей

2

4

10

12

Запитання 11

Однакова кількість звуків і букв у кожному слові рядка

варіанти відповідей

п'ятниць, їстоньки, яблунька    

якість, кукурудза, український

гайок, об'єднування, сьогодення     

серйозний, щебечуть, джміль      

рюкзак, перемивають, кар'єра

Запитання 12

Виділене слово вжито в невластивому йому значенні в реченні

варіанти відповідей

Словник являється надійним джерелом інформації.   

Камера схову розташована на першому поверсі.

Ялту вважають одним з найкращих курортів.  

Директор банку перебуває за кордоном.

У санаторії є кілька басейнів з морською водою.

Запитання 13

Спрощення у групах приголосних на місці пропуску позначається на письмі в усіх словах рядка 

варіанти відповідей

блис..нути, улес..ливий, очис..ний, реміс..ник 

проїз..ний, хрус..нути, балас..ний, віс..ник

доблес..ний, якіс..ний, хрес..ний, випус..ний    

безшелес..но, гіган..ський, виїз..ний, облас..ний

корис..ний, заздріс..но, хворос..няк, тріс..нути

Запитання 14

Без апострофа треба писати всі слова в рядку

варіанти відповідей

верб..я, кур..йозний, тьм..яний 

моркв..яний, розз..явити, цв..яшок

дзв..якнути, ін..єкція, різдв..яний  

дво..ярусний, різьб..яр, Лук..янович

духм..яний, присв..ята, прим..ятий

Запитання 15

Літеру и треба писати на місці обох пропусків у рядку

варіанти відповідей

Пр..дніпровська залізниця, пр..вабливі ціни   

пр..зупинити виробництво, пр..чудовий зразок

пр..бічники реформ, пр..зирливе ставлення   

виконати пр..погано, подарунковий пр..мірник

кадрове пр..значення, пр..звище секретаря

Запитання 16

Подвоєне нн треба писати на місці пропуску в усіх словах рядка

варіанти відповідей

бездога..ий, страше..ий, студе..ий 

свяще..ий, довгожда..ий, безіме..ий

невблага..ий, орли..ий, ешело..ий     

незбагне..ий, моното..ий, безці..ий

леви..ий, електро..ий, благослове..ий

Запитання 17

Закінчення -е (-є) у формі кличного відмінка мають усі іменники в рядку

варіанти відповідей

друг, Григорій, пісня, Київ   

земля, Зоя, директор, подруга

художниця, козак, Степан, мрія   

Надія, школяр, добродій, Віктор   

хлопець, Іван, площа, товариш

Запитання 18

Граматичну помилку допущено в рядку

варіанти відповідей

яскравіші декорації  

краща інсценізація  

найвиразніший монолог

якнайкраща постановка  

щонайсучасне трактування

Запитання 19

Правильно утворено форму 3-ї особи множини від інфінітива

варіанти відповідей

бігти – біжуть   

свистати – свистають 

хотіти – хотять

сідати – сидять

губити - гублять

Запитання 20

Правильну відмінкову форму числівника сто вісімдесят сім наведено у рядку

варіанти відповідей

Р.в. ста вісімдесяти семи  

Д.в. сто вісімдесяти семи

З.в. ста вісімдесят сім  

О.в.  ста вісімдесятьма сіма    

М.в. (у) сто вісімдесяти семи

Запитання 21

Вставне слово, що вказує на послідовність і зв'язок думок, ужито в реченні 

варіанти відповідей

Отже, сполучники поділяємо на сурядні й підрядні. 

Кожна наукова теза, безперечно, вимагає доказів.

Такі експерименти, очевидно, необхідно продовжувати. 

Зміст цього поняття, на мою думку, треба уточнити.

Розв'язати проблему допоміг би, мабуть, такий експеримент.

Запитання 22

Двокрапку треба поставити в складному безсполучниковому реченні

варіанти відповідей

Здобули волю / відшукали долю. 

Посієш впору / збереш зерна гору.

Гаї шумлять / я слухаю хмарки біжать / милуюся.   

Повіяв вітер по долині / пішла дібровою луна.

Знаю одне / мені вистачить сил подолать перешкоди.

Запитання 23

Складнопідрядне речення з підрядним умови утвориться, якщо до частини "У неділю ми обов'яково поїдемо до Києва..." додати

варіанти відповідей

незважаючи на люті морози.  

якщо купимо квитки на потяг.

бо вже скучили за рідним містом. 

так що неодмінно відвідаємо Лавру.

щоб краще дізнатися історію столиці.

Запитання 24

Установіть відповідність між фразеологізмом і його значенням

Фразеологізм                   Значення

1 неопалима купина    А невеликий, посильний вклад

2 земля обітована          Б вершина творчості

3 лепта вдовиці              В місце заповітної мрії

4 наріжний камінь        Г те, що живе вічно

Д основа, базис

варіанти відповідей

1Г 2В 3А 4Д 

1В 2Г 3А 4Д 

1Г 2А 3В 4Д 

1Г 2В 3Д 4А 

1Г 2В 3А 4Б 

Запитання 25

З'ясуйте синтаксичну роль виділених слів (цифра позначає наступне слово).

Ніколи не треба забувати про своє призначення й (1) завжди пам'ятати, що (2) митці покликані народом для того, аби показувати (3) світові насамперед, що життя (4) прекрасне, що само по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мистецьких благ.

1 завжди              А обставина

2 митці                Б підмет

3 світові              В додаток

4 прекрасне       Г іменна частина присудка

Д означення


варіанти відповідей

1А 2Б 3В 4Г 

1Б 2А 3В 4Г 

1А 2В 3Б 4Г 

1А 2Б 3Г 4В 

1А 2Б 3В 4Д 

Запитання 26

Доберіть приклад до кожного виду речення

Вид речення                      Приклад

1 означено-особове       А Раніше, аніж наказувати, навчись коритися.

2 неозначено-особове   Б Мені невесело було й на нашій славній Україні.

3 узагальнено-особове В Ясени, ясени, бачу вас за селом край дороги.

4 безособове                     Г Дівчині дарують квіти з напіврозквітлими

пуп'янками.

Д Озеро в лісі, в озері - ліс

варіанти відповідей

1В 2Г 3А 4Б 

1Г 2В 3А 4Б 

1В 2А 3Г 4Б 

1В 2Г 3Б 4А 

1В 2Г 3А 4Д 

Запитання 27

Доберіть приклад до кожного типу речення

Тип речення                      

1 складнопідрядне        

2 складносурядне          

3 безсполучникове        

4 складне з різними видами зв'язку                


Приклад

А Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля.

Б Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати.

В Треба дати зрозуміти, що світ наш не замерзає і не згасає.

Г У повітрі дощ, і гречка пахне тепло, немов розлився бурштиновий мед.

Д Осяяний сонцем, перед нами розкрився зовсім новий світ.


варіанти відповідей

1В 2Б 3А 4Г 

1Б 2В 3А 4Г 

1В 2А 3Б 4Г 

1В 2Б 3Г 4Б 

1В 2Б 3А 4Д 

Запитання 28

З'ясуйте, якою частиною мови є виділені слова в реченні (цифра позначає наступне слово).

Знову осінь... (1) Знов у дальній вирій Птаство з (2) України відліта, У високім (3) піднебеснім вирі Піднебесну путь (4) свою верста.

1 знов                                   А дієслово

2 України                          Б іменник

3 піднебеснім                   В займенник

4 свою                                 Г прикметник

Д прислівник

варіанти відповідей

1Д 2Б 3Г 3В

1Б 2Д 3Г 3В

1Д 2Г 3Б 3В

1Д 2Б 3В 3Г

1Д 2Б 3Г 3А

Запитання 29

Синє яблуко для Ілонки

(1-2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7-8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.

- Здрастуйте, тітко! Прибули?

- Атож. Воду на город повезеш?

- Ну.

- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

- Аби морозу не кинуло.

- А по радіо передавали два градуси.

- От-то.

(22-23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?

- Автобусом прямо ізвідти сюди.

- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.

- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цемент і накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»

- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

- Ось на, вже поналивались.

- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:

- А як там… У Чернігові… що сказали?

- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.

- А тримали довго.

- Вигрівали. Усе якимись лампами.

- Так справді? Справді нема?

- Кажу ж.

- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82-83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди… (За Л. Пономаренко, 800 слів)

Змістові тексту НЕ ВІДПОВІДАЄ твердження

варіанти відповідей

Дія, зображена в новелі, відбувається восени.

Дмитро з Ілонкою мають нову дерев'яну хату.

Ілончині сини живуть далеко за межами України.

Ілонка дуже схудла, перебуваючи в лікарнях.

Запитання 30

Синє яблуко для Ілонки

(1-2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7-8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.

- Здрастуйте, тітко! Прибули?

- Атож. Воду на город повезеш?

- Ну.

- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

- Аби морозу не кинуло.

- А по радіо передавали два градуси.

- От-то.

(22-23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?

- Автобусом прямо ізвідти сюди.

- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.

- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цемент і накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»

- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

- Ось на, вже поналивались.

- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:

- А як там… У Чернігові… що сказали?

- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.

- А тримали довго.

- Вигрівали. Усе якимись лампами.

- Так справді? Справді нема?

- Кажу ж.

- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82-83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди… (За Л. Пономаренко, 800 слів)

Діалоги тієї самої пари персонажів наведено в усіх рядках тексту, ОКРІМ

варіанти відповідей

12-21

45-50

54-56

74-81

Запитання 31

Синє яблуко для Ілонки

(1-2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7-8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.

- Здрастуйте, тітко! Прибули?

- Атож. Воду на город повезеш?

- Ну.

- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

- Аби морозу не кинуло.

- А по радіо передавали два градуси.

- От-то.

(22-23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?

- Автобусом прямо ізвідти сюди.

- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.

- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цемент і накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»

- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

- Ось на, вже поналивались.

- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:

- А як там… У Чернігові… що сказали?

- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.

- А тримали довго.

- Вигрівали. Усе якимись лампами.

- Так справді? Справді нема?

- Кажу ж.

- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82-83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди… (За Л. Пономаренко, 800 слів)

Слова, виділені у словосполученнях «вироблений піджак», «роз’їжджені черевики», «звинявся перед нею» авторка вживає для

варіанти відповідей

створення образів простих і щиросердних людей

підкреслення того, що дія новели відбувається в селі

достовірного відтворення місцевого колориту

ілюстрування бідності, нужденності існування героїв

Запитання 32

Синє яблуко для Ілонки

(1-2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7-8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.

- Здрастуйте, тітко! Прибули?

- Атож. Воду на город повезеш?

- Ну.

- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

- Аби морозу не кинуло.

- А по радіо передавали два градуси.

- От-то.

(22-23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?

- Автобусом прямо ізвідти сюди.

- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.

- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цемент і накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»

- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

- Ось на, вже поналивались.

- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:

- А як там… У Чернігові… що сказали?

- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.

- А тримали довго.

- Вигрівали. Усе якимись лампами.

- Так справді? Справді нема?

- Кажу ж.

- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82-83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди… (За Л. Пономаренко, 800 слів)

Рядки 31-43 характеризують Ілонку як людину

варіанти відповідей

м'якосерду, яка ніколи не відстоює власної думки й кориться забаганкам інших

прагматичну, яку в житті передусім цікавить комфорт, створений у власній оселі

старосвітську, для якої тихе, хоч і бідне сімейне щастя важливіше, ніж заможність

турботливу, для якої створення затишку є виявом любові до чоловіка й дітей

Запитання 33

Синє яблуко для Ілонки

(1-2) Сидить Ілонка біля хати така сумна, аж хустка на голові займається. Перед нею стерні та стерні. Є і ліс, на який уже дихнула осінь.

(3-6) Оце тільки повернулася з лікарні. Ішла селом, а люди, хто стрічався, казали: що з тобою, як поїхала, так половини й не стало. Та, одмахувалася Ілонка, їсти душа не прийма, а хіба тіло дурне, щоб саме по собі наростало. То так, а тільки ж чому барилась?

(7-8) Димко (Дмитро її) вже й картоплю викубляв і пізні сливи познімав, хоч на роботі з темна до темна.

(9-11) Їй і не віриться – вдома. Он коза на обніжку спить. Справнюща та біла. Он дика грушка всолодала і розміліла. А півники давно в колодочках, кукурікають і б’ються, аж пір’я летить.

(12-21) Через її задуму проторохтів віз. Це Сергій з діжкою води брати. Жвавий і моцніший за коня.

- Здрастуйте, тітко! Прибули?

- Атож. Воду на город повезеш?

- Ну.

- Хай Параска з Ольгою до мене ввечері зайдуть.

- Скажу, та чи зайдуть. Там огірків, як гороху, набралося. До ночі будуть.

- Аби морозу не кинуло.

- А по радіо передавали два градуси.

- От-то.

(22-23) За Сергієм прокурявилося, і знову лагідна тиша. Дерева, як цівки, бабине літо розпускають.

(24-30) А признайся, Ілонко, боїшся? Як привезли тебе в лікарню, а тоді в другу переклали. Слідом попід руки жінку завели, а вона звивалась і кричала: «Убийте, вдавіть мене, не хочу! Що вирячились? У нас тут у кожній смерть сидить!» - «Заспокойся, - сказала ти, - не поможеться. А може, ще й мине» - «Стара карга, - вискнула жінка, - тобі все одно здихати, а в мене одне в пелюшках, а друге тільки ходити навчилось!» - «Жити всім хочеться, дитино», - одказала ти. А потім одвернулась до вікна, а там сонце слабке, мов крапля олії, висіло.

(31-34) Не прикидайся, боїшся. Бо все життя чогось чекала. Поки Дмитро вивчиться, поки сини підростуть, поки хату поставите. Тепер сини на Камчатці. Сказала Дмитрові не писати, що з нею, може, й не страшне. Аби дітей зривати. Лесю, внучку, як згадає, так сльози і вдавлять. Ти ж моя маленька бабуська, казало.

(35-38) Позаторік будуватися кінчили. Кухня, зала, спальня і ще одна спальня – про гостей. Туди килим повісили, як за корову грошей уторгували, і двоє ліжок, мов пароплави, поставили. Коли немає довго листів, то підеш туди, посидиш, перини переб’єш.

(39-43) Любиш ти нову хату, хоч довго звикнути не могла. Уже кругом цегляні стіни звели, уже й дах, наче капелюх, звісився, а ти майстрам вариш, а собі сліз не збереш. Тепер хто не зайде – й похвалить. Чисто, прибрано, доріжок понатикала, рушники дівоцькі почепила. Аж цвіте скрізь. Дмитро завжди з чобітьми носиться - наче й поставить ніде.

(44-50) Аж ось він. Скочив із мотоцикла, біжить, картузом утирається.

- Лоню! – гукнув ще здалеку. А ближче застидався. – Як добралася?

- Автобусом прямо ізвідти сюди.

- А в хаті була? Я тут то наче й не насмічував. Там у газовій плиті юшка заварена. Може, води од Гаманів принести?

- Чого ти? Я й сама принесу. А обідав?

- На таборі.

(51-56) Замовкли. Ілонка дивилась на його вироблений піджак, на роз’їжджені черевики, на комір, виношений у мотузку, і щасливо думала, скільки в неї попереду роботи.

- Там винограду кичок десять нав’язалося. Зріж, як хочеш.

- А синіх яблук уже й немає. Мабуть, дощі пострушували та вітер позбивав.

- Не може бути! – аж скрикнув. – Ану ходім!

(57) Вона встала – Димко аж одхитнувся. Пів-Ілонки.

(58) У траві гнилички мухи доїдали, а на яблуні порожньо.

(59-63) «Як я жив з тобою? Чи хоч після весілля водив тебе в сад або на річку? Чи жалів тебе, як тягали колоди, носили відрами цемент і накладали глиною стелю? Чи питав, що болить у тебе, коли вночі, щоб мене не розбудити, виходила з хати і до ранку блукала на подвір’ї?»

- Не може бути, - ще раз видихнув Димко.

(64-68) Він скинувся на стовбур, ковзав черевиком по гілках, чіплявся за суччя, обламувався, нарешті дістався до верхівки. Ех-х-х! Щосили труснув, і поодиноке листя, злітаючи, осміхнулось до неї.

- Я й хотів назбирати, та хіба за роботою вправишся, - обтрушуючи, звинявся перед нею. – Іще ті дітлахи. Ось мотнуся в колгоспний сад, там точно зосталися.

(69-72) Уже хотів до мотоцикла, але повернувся, вивернув кишеню, чорну, мов кузня, і подав їй три горішки.

- Ось на, вже поналивались.

- Нащо ти? – спаленіла.

(73-81) Схитнув плечима і знов одступив. Пом’явся, а тоді спитав:

- А як там… У Чернігові… що сказали?

- Нічого, - обізвалась тихо, - того нема.

- А тримали довго.

- Вигрівали. Усе якимись лампами.

- Так справді? Справді нема?

- Кажу ж.

- Слухай! Ну й заживемо ми з тобою, жінко! – Він гупнув картузом об землю, ляснув себе в коліна, а тоді по підборах. – Село загуде!

(82-83) Жартома, як у молодості, зісмикнув на плечі їй хустку, підстрибом кинувся до хвіртки.

(84-86) Нараз їй стало млосно. Поточилася, обіперлася об стовпець. Треба ж отак зледащіти! А мотоцикл уже деренчав. У колесі бадилинка застряла і летіла невідомо куди… (За Л. Пономаренко, 800 слів)

Рядкам 24-43 відповідає фрагмент рецензії, наведений у рядку

варіанти відповідей

Використовуючи звертання до героїні, другу особу займенників і дієслів, авторка прагне розповісти про все потаємне, що знають лиш вона й Ілонка.

Любов Пономаренко насамперед надає слово героям, тому новела пересипана діалогами з використанням неповних, питальних і окличних речень.

Життя навколо Ілонки буяє й вирує. Майстерно трансформовані письменницею народні фразеологізми допомагають передати його строкатість, повноту.

Стосунки подружжя розвивалися як у традиційній патріархальній українській сім'ї. Тому й лексика, що їх характеризує, доволі скупа й просторічна

Створюйте онлайн-тести
для контролю знань і залучення учнів
до активної роботи у класі та вдома

Створити тест