Звертання

Відлетіли сірі гуси, в лісі осінь вже гуде.

 Балакай, пане Свириде, побачиш, що з того вийде

Мій дід теж Матвієм звався.

Не шуміть ліси зелені! Спати йдіть вітри студені!

Не шуми ти луже.

Візьміть мене хмари на крила свої.

 Ти ж куди, Оксано, проти ночі? 

Не розлюблю тебе ніяк, моя вишнева Україно. 

Ким хочеш бути хлопчику в житті?

Не страшно тобі тут сидіти брате Семене?

Ой Дніпре, мій Дніпре, широкий та дужий, багато ти, батьку, у море носив козацької крові.

Бачу пане отамане ви не дуже поспішаєте виконувати накази штабу.

Пан лікар, прошу знизити тон.

Не гаймо часу, Софіє Андріївна, ще наговоримося, роботи безліч.

Не розумієтеся ви на жартах, панно Дарусю, от що!

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».

Та ти, мене дубе, отінив, як хмара.

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сну, не дивися в той бік, моя пташко!

Привітай ж, моя ненько, моя Україно, моїх діток нерозумних, як свою дитину.

Розкажи ж тепер, Степане, про свою недолю.

Ти в мені запалила ... кохання.

Здалеку виднілися привокзальні ... .

... зігрійте мою душу охололу.

... не виходять мені з голови.

Саме ... відбивались у вікнах.

1

2

3

4

5

Мій брат, Богдане, сповістив полковників, що ти живий і що чекаєш їх.

Збери себе докупи, тоді і військо, гетьмане збереш.

Ори, ори й співай, ти велетню, закутий в недолі й тьми ярмо!

Сину, мій Тимоше, то ж був не наказ!

І все - таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Се буде ваша заслуга, зелені ниви з шовковим шумом, й твоя, зозуле.

Я лечу до тебе, чужоземко моя дорога, щоб до кінця нашого життєвого шляху бути разом.

Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій.

Скажи мені, пораднице надземна, куди мені податись у просторі?

пан міністре

пані Микола

пан лікар

пані вчителько